Розділ без назви (1)

Грінспен замислено кивнув.

— Я постараюсь щось придумати…

— Буду вдячний. Ми всі тобі будемо вдячні.

За кілька днів до мене вранці у кімнату зайшов Грінспен. Його годі було впізнати — майже бездоганний костюм, біла сорочка, краватка.

— Збирайся, — коротко сказав він мені. — Поїхали.

— Поїхали куди?

— В лікарню, звичайно. На розмову до головлікаря.

— Ти знайшов юриста?

— Ну можна і так сказати. Юрист — це я.

Я зміряв Грінспена поглядом.

— Слухай, можливо в банку ти і мав справи в юридичній сфері, але ж тут все зовсім по-іншому. Ти впевнений, що зможеш це потягнути?

— Так, впевнений, — рішуче кивнув головою Грінспен і додав. — Всі необхідні матеріали я зібрав. — Тут він показав в куток, де, як з’ясувалося, стояв його модерний портфель.

— А Віка в курсі цього всього?

— Так, вона вже чекає на вулиці.

Зрештою, мені не лишилось нічого, як швидко зібратись і вийти на вулицю, де на нас вже чекали Віка із Семом. Ми завантажилися у Семенову машину і поїхали в лікарню. Поки їхали, з розмови Сема та Віки я зрозумів, що рішення Грінспена теж виявилось для них несподіванкою, проте вони так само, як і я, не сперечалися з ним.

Ми піднялися до головлікаря вдвох — я і Грінспен. Сема та Віку він попросив лишатися в машині, аби, за його словами, зайвий раз не розпалювати ситуацію. Коли зайшли у приймальню, секретарка відразу ж потяглася до телефону. Грінспен прочитав її рух і застережно підняв руки.

— Думаю, ми вже не повернемося до того характеру обговорення, яке відбувалося тут учора. Я юрист і хотів би нормально і цивілізовано обговорити з вашим шефом всі аспекти майбутнього судового процесу.

Секретарка недовірливо дивилася на нас, вочевидь напружено щось обмірковуючи.

— Дякую, — мовив Грінспен, відкриваючи двері до кабінету головлікаря. Я поплентався за ним, а за мною побігла щось примовляючи перелякана секретарка. Вочевидь головлікар кудись збирався, бо саме в цей момент він стояв коло столу і перебирав якісь папери. Він запитально глянув на нас, на що Грінспен одразу ж відрекомендувався йому як Вікин юрист.

— Вибачте, а що саме ви від мене хочете? — запитав головлікар з ледь помітною усмішкою.