Розділ без назви (1)

— Не буде, — заперечно похитав головою малий. — Його треба було вбити.

— А ну вище носа! — спробував підбадьорити його Сем. — Що це ти — ще малий, а вже такий песиміст.

У цей час Грінченко повернувся до машини і витягнув звідти свій планшетник, який завжди тягав з собою. Він підійшов і тицьнув його малому:

— Тримай. Не дивись, що трохи потертий, він нормальний. А потім якось спишемось, щось і покраще намутимо.

Малий не зробив жодного руху.

— На, тримай… — простягнув йому ще ближче планшетник Грінченко.

— Дякую, — відповів хлопець. — Мені не треба.

Грінспен скрушно похитав головою. Потім підійшов до малого і поклав йому руки на плечі.

— Добре, — сказав він, дивлячись малому просто в очі. — Якщо це не припиниться, то ми повернемося і зробимо все так, як ти кажеш.

— Наступного разу вже не буде, — відповів малий.

Грінспен зітхнув, потім мовчки взяв малого за руку і вклав у неї планшетник.

— Все буде добре, повір мені, — сказав він і швидко пішов до машини.

Ми теж попрощалися з малим, сказали на прощання йому щось на кшталт «тримайся», «вище носа», «побачимось», потім залізли в машину і рушили. Хлопець нерухомо стояв край дороги, однією рукою стискаючи планшетник, іншою махаючи нам.

— А хто ці планшетники робить? — спитав Сем.

— Та різні компанії… — задумливо стенув плечима Грінспен. — А що?

— Якби від докорів сумління завжди можна було відкупитися планшетником, ці компанії контролювали б світ, — усміхнувся Сем.

— А вони його і контролюють, — відповів Грінспен.

Ми не доїхали до Києва кілька десятків кілометрів. Я попросив Сема зупинитись коло однієї з придорожніх кафешок, аби поїсти. Ми з Грінспеном взяли до борщу по сто грамів горілки, Сем, оскільки був за кермом, обмежився кавою. Ми випили, здається при цьому Грінспен сказав пару слів про те, які ми молодці, заїли гарячим, потім я замовив ще по сто. Коли нам принесли чергову порцію алкоголю, я повільно підняв свою склянку.

— Ти такий урочистий, наче зараз скажеш щось епохальне, — засміявся Грінспен.

— Та нічого особливого, — стенув плечима я. — Просто хотів сказати, що ви класні хлопці. І… Коротше кажучи, мені буде сумно без вас.