Розділ без назви (1)

Прокинувся наступного дня від того, що сонячні промені пестили моє обличчя. Якийсь час мені було невтямки, де я. З великим зусиллям змусив себе піднятися, щоправда, замалим не впавши від нападу дикого головного болю, проте, зібравшись на силі, таки встояв і зміг роззирнутися навколо. Щось мені підказало, що це була кімната самого Грінспена. Про це, вочевидь, свідчила забита книжками на економічну тематику шафа, липучки з висловлюваннями відомих людей на компі. Я побачив на стіні велике фото людини середнього віку, з вольовими рисами, сірими, майже прозорими очима. Незнайомець усміхався з фотки, ніби промовляючи — «у мене все добре». Тільки, вочевидь, Грінспенова рука намалювала червоною фарбою контури мішені.

— О, ти вже прокинувся? — почувся голос Грінченка. — Як воно — голова не болить?

— Та трохи болить.

— Ну пішли на кухню. Ми саме п’ємо каву і снідаємо.

— Слухай, а це що? — спитав я, показавши пальцем на фотку.

Грінченко усміхнувся:

— А це, Андрію, наш колишній роботодавець. Власник банку, у якому працювали і ти, і я.

— Та я в курсі, хто це. Хотів спитати — мішень чому на фотці намалював?

— А це… — він стенув плечима. — Просто бавився…

— Цікаві у тебе забавки…

— Та вже які є.

Ми пішли на кухню, де вже сиділи Сем і Віка, гарячково про щось сперечаючись.

— Ну що — ви вже дійшли консенсусу? — запитав Грінспен, який очевидно був у курсі їхньої суперечки.

Обоє одночасно недобре на нього глянули, певно тому Грінспен вирішив більше уваги приділити мені.

— У мене є знайомий, який може допомогти Віці, — пояснив мені, наливаючи каву.

— Як саме?

— Ну він має зв’язки у багатьох сферах, підозрюю, що у медичній теж. Можливо, він допоміг би влаштувати Віку в лікарню до справжніх фахівців. Міг би допомогти і фінансово… Але ось Віка чомусь не хоче приймати допомоги…

— Послухай, — мовила Віка, яка чула, що сказав Грінспен. — Я вже була у лікарів і навіщо мені ще якісь професори, аби почути те, що я і так знаю. А щодо грошей — здається, вже всоте кажу, що мені не потрібна нічия допомога. Розберуся з цим сама!

— Ти просто дурне дівчисько! — гримнув на неї Сем. — Як ти не розумієш — у нас може з’явитися реальна можливість витягнути тебе. А ти відмовляєшся!

— Я розберуся з цим сама, — твердо повторила Віка.