Розділ без назви (1)

— А де ти мав дістати ці гроші?

— У мене… коротше кажучи, у мене була хата. Лишилася від батьків. Я думав її продати.

— Он як. Ти справді молодець, Семене.

— Я не молодець. Я просто хочу врятувати Віку. Але мені це погано вдається…

— Запропонована ціна за хату виявилася замалою?

— Та ні, просто хата вже виявилася не моя.

— Як не твоя?

— Отак. Переписали. Взяли по-тихому і переписали. Свої ж…

— Родичів маєш на увазі? Я навіть не знаю, що сказати… І що ж ти зробив?

Сем махнув рукою:

— Нічого. Сам винуватий. Мене не було там десять років.

— Буває…

— От приблизно так я собі і сказав…

У цей момент на кухню вийшла заспана Віка. Побачивши Сема зупинилася, наче наштовхнулася на якусь невидиму перешкоду, і мовчки дивилася на нього. Сем також подивився на неї. У якийсь момент його обличчям промайнула гримаса болю. Це тривало одну мить, а потім Сем усміхнувся:

— Привіт, Семене, — мовила Віка.

— Привіт.

— Як з’їздив?

— Нормально. Що у тебе?

— У мене все добре. Ти вирішив всі свої справи?

— Так, я все вирішив, — кивнув понуро Сем і показав на сумку в кутку. — До речі, я привіз трохи яблук із рідного саду. Скуштуйте, дуже смачні.