Розділ без назви (1)

— От я і прийшов, — усміхнувся і простягнув букет квітів, що до того тримав за спиною.

— Боже яка краса. Що це за квіти? Здається, лілеї. Ніколи таких не бачила…

— Сказали, що це якісь рідкісні лілеї, з якогось острова в Індійському океані. Нібито, хто вдихне їхні пахощі, той скоро одужає…

— Тут же таких навіть і не продають?

— Так, у місті замовляв.

— Боже, який ти у мене турботливий, — Тоня поцілувала мене у щоку. Я знав, навіть зараз їй було боляче мене цілувати.

— А я знаю, куди ми з тобою поїдемо, коли я одужаю.

— Куди?

— На цей острів, де ростуть такі лілеї. Їстимемо тропічні фрукти і купатимемось голяка у морі. А вночі спатимемо серед цих лілей.

— Це справді класна ідея.

— Ти щось хотів мені сказати?

— Чому ти так подумала?

— У тебе просто вигляд людини, яка хоче щось сказати.

— Так, мало не забув. Мені треба буде вискочити на кілька днів у місто…

— Звичайно, я побуду сама. Я тобі давно казала, що справлюся, коли що, сама…

— І ось тобі на всяк випадок, — я обережно поклав їй у руку конверт.

— Що це?

— Гроші. Тобі ж тут треба на все гроші. Візьми про всяк випадок.

Тоня уважно глянула на мене.

— Ти ж вернешся?