Розділ без назви (1)

— А вона у нього броньована. Наче танк.

— Ясно. Тобі допомогти? — я запитально кивнув на гранатомет.

— Ну впоратись з ним я і сам зможу. Ти краще постій на сторожі, подивись на всі боки — місце малолюдне, але хтозна…

— Добре.

Ми замовкли, спостерігаючи за поодинокими машинами, що проїжджали дорогою. Від нас було видно далеко, можна було спостерігати автомобільний потік, що рухався по мосту. Сем підняв руку і показав кудись перед собою. Я глянув у тому напрямку і побачив чорну блискучу машину, що швидко рухалася в наш бік.

— Це він, — коротко сказав Сем, і повернувшись до мене додав скоромовкою. — Відійди в бік, тільки не позад мене, і відкрий рота.

— А для чого рота відкрити?

— Аби барабанні перетинки не луснули.

Я відійшов метрів на п’ять від нього і закляк у напруженому очікуванні. За якийсь час чорна лискуча машина виринула просто перед нами з-за чергового повороту. Семен опустився на одне коліно і вистрілив. Бабах!!! Здається, я забув відкрити рота, а можливо це й не дуже допомогло б, бо на мить я таки втратив слух. Лише спостерігав, як машині вибухом розносить капот, як вона завертає кудись праворуч, і вся в диму та вогні врізається в бордюр. Як біжить до неї Семен, хапається за дверцята, які просто відвалюються, лиш він за них береться, і на нього вивалюється закривавлений Він. Я відкрив рота, аби щось прокричати Сему, але ледь розчув свій крик. У той час Семен схопив його за плечі і одним ривком висмикнув з машини. Той хлюпнувся на асфальт, мов дохла рибина. Я подумав, що він помер — лежав на асфальті не рухаючись, у дорогому темному костюмі, весь заюшений кров’ю. Але він таки заворушився.

— Вставай, — проревів Семен, і це було перше, що я нарешті почув.

Той зробив спробу піднятись, але це йому погано вдалося. Він знову впав навколішки, і Сем схопив його за шкірки.

— Кажуть, ти добре вправляєшся з битою, — мовив Семен, дивлячись в його закривавлене обличчя. — А покажеш — на що ти здатний без неї?

— Мммм, — мукнув той, корчачись від болю.

І тут до мене дійшло, що у нього щось було не так з нижньою щелепою. Вочевидь, вона була вивихнута набік, і він практично не міг говорити, звиваючись від страшного болю.

— Ааа, — кивнув Сем, певно теж побачивши щелепу, і знущально усміхнувся. — Болить, еге ж?

Той знову замукав, кривлячись від болю.

— Семене, у нас мало часу, — подав я ззаду голос.

Сем розчаровано зітхнув, як людина, у якої відібрали улюблену іграшку.

— Ну зараз, — промовив він.

Семен обхопив руками з боків щелепу і майже непомітним рухом вправив її. Пролунало характерне клацання. Біль при тому був певно ще нестерпніший, тому що постраждалий мало не знепритомнів, проте швидко прийшов до тями. Я дістав з наплічника відеокамеру.