TextBook – Це не в моїх силах.
– А що у твоїх?! – огризнулася Марійка.
Вона нервово обсмикнула поділ шовкової жалобної й огидно доречної тут сукні – чийсь чорний жарт набирав кола! Відьма і Демон! – зустріч на покинутому кладовищі, де їм і належить зустрічатися на віки вічні.
– Не хочеш допомагати, іди геть! – збунтувалася Києвиця.
Підібравши розтерзаний альбом, вона рішуче попрямувала до дороги. Могила праворуч була завалена кладовищенським сміттям до самих пік огорожі, її використовували як урну для старих дощок, вінків, осколків пам’ятників, жіночого взуття, що незрозуміло як опинилося тут…
«А раптом ця?»
– Ні.
Вона чула хрускіт кроків за своєю спиною. Він ішов за нею. І в грудях несподівано виник істеричний відчай, прикритий шаром безнадійності й посипаний зверху гострими крихтами здорового глузду.
«А якщо не знайду? Хіба він брехав нам хоч раз? Як же тоді повертатися до Михайла…».
Вона напружено вдивлялася в кожен метр. Ліве Байкове вважалося «старим». Але старі, дореволюційні могили були перемішані в дику суміш з не такими вже давніми, і кожна третя була в паскудному, порослому запустінні покинутості, непотрібності. І вперше, напевно, Марійці стало нестерпно від думки, що коли-небудь вона помре, і виявиться, її існування, як і існування цих сотень і сотень тисяч, було непотрібним абсолютно нікому і не мало ані найменшого сенсу.
Яким убогим здавалося будь-яке людське життя, досить було виміряти його одним невідворотним підсумком – засміченою, безпритульною могилою…
– Цікаве уявлення про сенс буття, – прокоментував Демон, і Марійка, яка звикла до того, що її думки – суто інтимна річ, здригнулася, немов той безцеремонно схопив її за плечі. – Побудувати собі пам’ятник більший! – вказав він на чийсь громіздкий монумент, що придушив ширококостим мармуровим тілом і час, і самотність. – Як фараони. Найбільших надгробків у світі вам вистачає, щоб зробити з їхніх імен культ.
– Ні, – запротестувала Марійка, – треба зробити щось корисне, потрібне.
– Потрібне? Візьмімо генерал-майора Байкова, героя війни 1812 року, – прорік той тоном світського софіста. – Нагороджуючи його орденом Святого Георгія, імператор зняв цю нагороду з власних грудей. Прізвище «Байков» було витесано на стінах храму Христа Спасителя. Але все це стало прахом. А єдина пам’ять про героя – кладовище його імені. Смішно, чи не так?
– Неправда! – розсердилася вона. – Таких людей треба пам’ятати! Вони не повинні стати перегноєм! Інакше все втрачає сенс…
– Кожне життя має сенс, – парирував її Демон.
– І коли дитина помирає у два роки? – з болем відпарирувала вона. – У чому був сенс життя маленького Сави? Ти можеш сказати?
– Так. Стати землею, перегноєм.
Він знущався з неї!
І Марійка замовкла.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Київські відьми. Меч і Хрест» автора Кучерова В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Епілог“ на сторінці 3. Приємного читання.