TextBook – От лишень знову не починай! Чути нічого не хочу! – пристрасно вищирилася Чуб. – Усе, я в душ… Дурка, мило забула купити! Знову господарським митися, – розсержено махнувши рукою, вона кулею вилетіла з кімнати.
– Мило… Марійка постояла.
Потім навіщось пішла за Дариною в коридор, меланхолійно відчинила мітелкову шафу, узяла каламутно-коричневий брусок і задумливо понюхала.
Усміхнулася. Покусала нижню губу. Повернулася до круглої кімнати–вежі й, поводячи рукою по корінцях книг, витягнула черговий словник.
«Геній – бог, уособлення внутрішніх сил і здібностей людини, – повідомив їй той. – Вважалося, що свого генія мали не тільки люди, але й міста. Геній відповідає грецькому демонові (див. демон)».
Ковальова слухняно подивилася:
«Як і інші язичницькі боги, в християнському уявленні демон став образом лихої сили або самого прародителя зла (див. диявол)», – повелів словник.
Але цього разу Марійка його не послухалася. Вона завмерла, дивлячись у розгорнуту книгу, роззявивши рота і безперервно хитаючи головою, яка переварювала остаточне усвідомлення.
– Я так і думала, – сказала чомусь уголос вона. – Так багато про це думала й ніколи про це не думала…
І подумала: «Так, кращий спосіб приховати правду – базікати про неї направо і наліво! Найважче знайти те, що лежить просто на видноті!»
Ця думка прийшла до неї не одна, а під руку з питанням, заданим Василині Андріївні на Старокиївській горі, й не занадто ввічливою відповіддю історички з розряду «Чому? – Бо кінчається на “у”»!
«Та тому, що це й так усі знають!»
Але зараз Марійка зрозуміла: фраза, що здавалася на перший погляд лише нудотною спробою відмахнутися, була вичерпною й геніально логічною. Таємниця, яку знають усі, нікому не цікава. Прописна істина – занадто нудна! Ми звикли, що справжню правду ховають од нас, накладаючи на неї заборони й вішаючи таблички «Небезпечно для життя». Але ні зараз, ні до революції, ні за радянської влади ніхто не приховував, що Київ – Столиця відьом, і Лисі Гори спокійнісінько перелічувалися в довідниках і путівниках. Саме тому кияни про це якось не замислювалися, – навіщо думати про те, що й так усі знають?
– Що з тобою?
Ковальова підвела очі.
У дверях стояла посвіжіла й порожевіла Дарина Чуб, енергійно розплутуючи стразово-бісерні джунглі на своїй шиї.
– Ну що ти так на мене дивишся? – незадоволено спитала вона у Марійки, що втупилась у її груди важким незмигним поглядом. – Знову щось собі придумала?! Перехрестись! Завтра підеш до бібліотеки, й гайда до свого Врубеля…
– Звідки в тебе ЦЕ? – хрипко мовила Марійка, вказуючи несамовитим пальцем на Даринині груди, де виблискувала мокра луската змія, що вчепилася золотими зубами у власний хвіст.
– А, подобається? – розквітла Дарина. – Це мені, між іншим, твій Демон подарував. Іще в центрі. Супер-річ!
Марійка раптом норовливо повела плечима, з силою відкинула словник на канапу і з викликом розстебнула скромний комір смугастої татової сорочки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Київські відьми. Меч і Хрест» автора Кучерова В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ двадцять третій, у якому нам загрожують Апокаліпсисом“ на сторінці 4. Приємного читання.