Розділ двадцять третій, у якому нам загрожують Апокаліпсисом

Чуб, у нових ажурних трусах, сиділа на підлозі біля телевізора, тримаючи перед носом програму телепередач. Одяг із «Сафо» – довга різноколірна спідниця та червона блуза були акуратно розкладені на кріслі. Недалеко від нього валялися два кастровані велосипеди і одна мітла з двома новенькими велосипедними сідлами. Умиротворена Ізида Пуфик загравала з голою ступнею хазяйки, ліниво ловлячи лапою Даринині рухливі пальці. Бегемот розташувався на своєму коронному місці… Здалека здавалося, ніби він сидить просто на колінах блакитної «візантійки».

– А ти що, вже дочитала? – подалася Дарка до Марійки. – Ну і що він там понаписував?

– Це він, – посуворішала читачка. – Адже я мусила здогадатися. Пам’ятаєш, Мир сказав, що Женя й Ліда призначили Риті зустріч біля Кирилівської церкви, тому що бачили вранці репортаж про аварію? І там уперше говорилося про дігерів…

– Ну?

– Я ж теж бачила репортаж того ранку, – безбарвно мовила вона. – І жодного слова про дігерів у нім не було.

– Ти мені краще ось що скажи, – відстовбурчила губи Чуб, здивовано обсмоктуючи за щокою власний прокол. – На біса він записку залишив? Навіщо треба було самому на себе наводити? Коли б не записка, я б ніколи йому не повірила!

– Він не залишив, – сумно постукала Марійка пальцем по сторінці. – Він забув про неї. Просто забув. Він же не професійний убивця. Він убивав уперше…

– Навіщо взагалі писав?

– Він не писав, – індиферентно сказала Ковальова. – І не брехав. Майже. Рита була найяскравішою, найактивнішою з трьох. Мир завжди її вирізняв. Та й сама вона вирізнялась. А Женя й Ліда ревнували. Адже коли справа упирається в хлопця, подруги кінчаються, – зітхнула вона. – Того дня Рита знову просилася з ним у печери, і Мир сказав її подружкам. – Марійка наблизила зошит до обличчя й безпристрасно зачитала з аркуша: «Вона думає, все в житті можна на абордаж узяти грудьми третього розміру. Іноді нудно дивитися, що вона з себе корчить. Не був би я джентльменом, призначив би їй сьогодні зустріч під церквою біля психлікарні. Та так, щоб простирчала там до темряви. І не прийшов би… Бо дістала вже! Сто разів їй «ні» говорив, а вона все нависає». Він напевно сказав, – пояснила вона. – Він знав, Ліда постійно розіграші влаштовує і почерк підробляти вміє. А ще вони були першими, хто міг запідозрити його у вбивстві Рити. І він заздалегідь зробив із супротивників союзників. Більше того, зробив їх винуватими в її смерті. І навіть проколовшись із запискою, отримав із цього максимальну користь… Він був розумний.

– Так, не дурень. По-перше, нас переконав, по-друге, алібі отримав, – загнула два пальці Чуб. – А притиснули б, на крайняк здав би двох цих дурок, разом із їхнім приколом. Просто доки алібі було йому вигідніше, ніж їх визнання… Але от як він міг знати, що вони точно її напишуть?

– Міг, – стиснула губи Марійка. – Від Рити. Вони зустрілися біля Кирилівської ще вдень, і вона напевно показала йому записку. І сміялася над ними. Тому що паралельно Мир призначив їй побачення сам.

– Нишком?

– Таємно, – підтвердила Марійка. – І у свою чергу, попросив її жартома покликати на побачення божевільного Митю. Уявляєш, який чорний жарт: одна жертва запрошує на побачення іншу?

– Митя – жертва? – здивувалася Дарина.

– Так. Дядько Микола дійсно був випадковим. Митя – ось хто мав стати жертвою наступного дня. Мир міг би вбити рідного брата.

Вона раптом спіймала себе на тому, що говорить ніби про іншу – абстрактну й незнайому їй людину. Мир, якого вона знала, – Мир закоханий; Мир, що пробирався з нею по темних і небезпечних Кирилівських печерах; Мир, так страшно загиблий з її вини, висмикнувши її з-під Катиних коліс, – не мав і не міг мати стосунку до цього кошмару!

– Але в лікарні почалася паніка, Митя втік. Він був у церкві. І бачив мертву дівчину. І забруднився її кров’ю…

– А тому злякався й не прийшов!

– Я гадаю, справа в іншому, – кисло припустила Ковальова. – Побачивши свого улюбленця в крові, його лікар так злякався, що той міг учинити вбивство, що наступної ночі замкнув його. Практикантка цього не знала, вона ж не чергувала.. А коли на ранок знайшли новий труп, Снуровський зрозумів: Митя ні при чому. Тому і сказав нам: «Я можу поручитися за нього головою – він не виходив із лікарняного корпусу». А Митя щиро страждав, переконаний: прекрасна дівчина померла через те, що він «її не любив», «був поганим» і не прийшов на побачення. Він же божевільний, і факт, що її вбили на день раніше, не відігравав для нього особливої ролі.

– Гаразд, – задоволено почухала ніс Дарина. – А як Мир дізнався про «страшний обряд»?