TextBook – Від Килини… – пригнічено визнала Марійка. – Він знав її. Можливо, прийшов до неї, як і ми. А потім прочитав мої шпаргалки й навіть скоригував обряд від себе, додавши до нього осквернення Лаври. Хоч я й не розумію, навіщо Килина розповіла йому це? І чому, якщо вже розповіла, змовчала про третю жертву?
– І це ти мене запитуєш? – спогорда спитала Чуб. – Та закохалася в нього, як усі ви! Він до присухи жінками, як підтирками, користувався!
– Але Килина могла зварити присуху двадцять разів.
– Вона не хотіла, – переконано заперечила Дарина. – Я б теж не стала, якби когось по-справжньому любила. Знаєш, це жахливе почуття, коли людину на очах у тебе так плющить. Коли від справжньої любові – зовсім інше, в тому божевіллі щось священне, величезне є, таємниця якась… А тут усе просто, як блювота. Я не знаю, як сказати. Любов від присухи – ніби протез, щось несправжнє, убоге, жалюгідне. І страшне! Немов ти душу в іншого відрубав. Ось і знаю вже, що Мир убивця і сатаніст, а як згадаю – так здригнуся! Морок! – чесно призналася Землепотрясна. – Але все-таки, – змінила тон вона, – Килина була не така дурка, як ти! Тільки повна дурка іншому доводитиме: щоб отримати скарби, голубе, треба, пардоньте, вбити мене! Щоправда, він однаково її вбив… Тупо, як свідка. Чергова випадковість. Уявляю, як він тут обліз, коли ти йому все по поличках розклала, і він зрозумів, що випадково завершив неможливий обряд, а скарб отримати однаково не може, тому що тепер три кінчені Києвиці припруться туди йому заважати! Ти навіть не розумієш – ти нас усіх під удар підставила!
– Він не міг мене вбити! – викинула Марійка кисть із неспростовним доказом у чорній палітурці. – І моїх друзів – не міг! Він в усьому хотів мені признатися! Тепер я розумію, що він намагався сказати мені вдень… Він змінився. Він мене врятував!
– Ага, – пирхнула Дарина. – Це ти мені спасибі скажи, що я присуху зварила. Це вона його змінила! Якби він випадково в тебе не вклепався… Килина ж бо про нього нас попереджала! Він мав убити нас іще до Купала, причому з усіма зручностями – самі в дім притягнули. Це диво, що ми живі залишилися, після того, як півдня з маніяком тусувалися! До речі, я відразу говорила: це він! Пам’ятаєш? І в музеї я його, вважай, упізнала. А ти мені що? – не вдовольнилась однією моральною перемогою вона. – Ти доводила, що це мій Ян!
– Гадаєш, Мир справді був божевільним? – знітилася Марійка.
– Цілком можливо, – байдуже озвалася Чуб. – Це ж штука спадкова…
– І писав він про себе в третій особі: «мій геній говорить», «мій геній не бреше».
Дарина смачно цокнула язиком і похитала головою:
– Тоді точно шизик. Усі маніяки себе геніями вважають! Я вас усіх від нього врятувала! – переконано перевела на себе стрілки вона. – Слава Богу, все закінчилося. До речі, я о пів на дванадцяту з Яном зустрічаюсь. І Алекса якраз попустить… Як здорово все встоялось.
– А шабаш?
– Слухай, не псуй мені побачення! – розсердилася Землепотрясна Дарина Чуб. – Я заслужила! Вважай, що в нас відгули! На Старокиївську не потрібно через свято, а на свято… І можна подумати, ти вирахувала гору № 1? Ні? Тоді взагалі про що розмова?!
– А скарб? – спитала Марійка боязко. – Адже вночі…
– …в печерах відкриються жахливі скарби, – договорила Дарина. І завагалась.
Скарб, на який можна купити увесь Київ! Ну, нехай не ввесь, нехай соту частину – однаково багато! Це ж круто прийти туди разом із Яном і в нього на очах стати багатою нареченою! І його тіньовий тато відразу всохне, інакше – і до ворожки не ходи, – будуть у неї з ним проблеми! Тільки…
– Ну, як відкриється, так і закриється! – гучно відігнала спокусу Чуб. – У Гоголя ця історія зі скарбом дуже погано закінчилася. Не потрібні нам їхні трупні гроші. У нас і так усе о’кей!
– А Катя? – кліпнула збентеженими віями Марійка.
– Так, дивна вона, – погодилася Чуб. – Чому не зупинилася, втекла? Вона ж ні в чому не винна, ви з Миром самі на забій кинулись, як два Матросови. Боялася, що книгу заберемо? Так який сенс тікати? Однаково завтра вночі примчить на гору сама… Знаєш, врешті-решт, ми їй не няньки!
– А К. Д.?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Київські відьми. Меч і Хрест» автора Кучерова В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ двадцять третій, у якому нам загрожують Апокаліпсисом“ на сторінці 3. Приємного читання.