TextBook – Я сирота. З міщан. Але я порядна жінка! – випалила вона разом усі відомі їй штампи.
– Даремно ви відмовилися від грошей, – потеплів він.
– Я не можу прийняти плату, не зароблену чесною працею, – з пафосом згадала Марійка штамп № 4.
– Можливо, ви хочете…
«…їсти», – вгадала вона слово, що не прозвучало, по тому, як він помітно сконфузився, очевидно, злякавшись принизити її цим запитанням, і схвильовано виправився:
– Можливо, ви дозволите мені запросити вас? Без усяких двозначностей. Поговорити про Лермонтова. Ви були коли-небудь у Семадені, на Хрещатику?
– Ні, – чесно призналася вона. – І гадаю, що ніколи там не буду.
Подумки Марійка вже стояла на вулиці – вже бігла Володимирською додому, на Яр Вал, хмурячи брови і вишукуючи в коморі пам’яті те саме схоже обличчя, відчуваючи: саме в нім, що так налякало професоршу Прахову, і таїться головний знак цієї, вже залишеної позаду години.
– Я запрошую вас! – рішуче мовив Михайло Олександрович. – Зробіть мені честь. Ні, будьте великодушні – мені просто необхідно виговоритися зараз перед кимось. А вам я повірив одразу. Зараз. Раптом! Як своїй сестрі. У мене є звідна сестра Нюта. Я розповім вам про неї. Їдьмо, Надіє Володимирівно?! – У його запитанні почулося дивне молодецтво, ніби він наважувався на відчайдушний вчинок… Але це не мало значення.
Вона нічого не могла йому пояснити, і кращим виходом було просто погодитись і, вийшовши з ним із будинку на Трьохсвятительській, 10, вийти з будинку на Десятинній, 14, і його життя, зникнувши в іншому часі та просторі. Вони спустилися сходами, і її супутник подав їй руку все з тим же помітно рішучим виглядом. І, вставляючи свою недоглянуту, позбавлену рукавичок долоню в оксамитовий вигин його ліктя, Марійка раптом зрозуміла, що рішення ставитися до убогої міщанки в паскудному і потертому платтячку, як до великосвітської панночки – і справді своєрідний подвиг, і несподівано спіймала себе на тому, що їй жаль прощатися з ним.
Страшно залишати його тут самого – такого неприкаяного, нещасного, самотнього, геніального, милосердного – невблаганно приреченого на прирахування до своїх дванадцяти апостолів, списаних із кирилівських божевільних.
Вона зупинилася і подивилася на нього з раптовим і щемливим болем.
«Невже нічого не можна змінити?»
Він завмер, тримаючи її погляд, і розтанув в усмішці:
– Чому ви дивитеся на мене так? Що ви бачите?
Але вона лише мовчки похитала головою і, прошепотівши подумки «прощавайте», зробила крок за поріг.
– Ви оступилися, – підхопив її під лікоть художник. – Чому ви скрикнули? Вам боляче?
Він опустився на одне коліно, обмацуючи її нечутливу щиколотку.
– Вау!!! – вихопилося в Марійки.
І вона вже нездатна була думати, наскільки недоречним є американізоване Даринине «Вау» тут і зараз, тому що…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Київські відьми. Меч і Хрест» автора Кучерова В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ вісімнадцятий, у якому Марійка зустрічається з Мефістофелем“ на сторінці 9. Приємного читання.