«Авжеж, – клацнуло в Марійчиній пам’яті, – професор Прахов послав Врубеля до Венеції писати образи для іконостасу! Зараз 1884! Турнюри у розпалі!»
– Піклується про вас, опікає, – продовжувала наставляти художника професорша. – Знав би він, у чому справжня причина вашої меланхолії!
– Ви жорстокі зі мною, – відповів молодик пониклим голосом.
– Ні, це ви несправедливі до мене! – заперечила вона. – Я принесла вам те, що ви просили.
Почувся інтригуючий і ніжний шерех паперу, і художник тихо і щасливо охнув:
– Ви зробили це спеціально на моє прохання? Еміліє Львівно, повірте, там, далеко від вас, ваше обличчя буде моєю єдиною втіхою і єдиним другом!
– Сподіваюся, – незаперечно сказала дружина професора, – моє обличчя послугує більш високим цілям. Якщо фотопортрета недостатньо, я готова позувати вам особисто. Приходьте сьогодні до вечері…
– Ви хочете, щоб я написав ваш портрет? – невпевнено мовив Врубель.
– Я хочу, – з незрозумілою урочистістю оголосила дама, – щоб ви створили той життєвий шедевр, якого чекає від вас мій чоловік. І ще більше цього я хочу, щоб ви знову набули істинної віри. Не забувайте про те, що я значно старша за вас, – напутливо заговорила вона, – що я мати і дружина вашого наставника й покровителя.
– Але дозвольте, – задихнувся він. – Не хочете ж ви, щоб я написав із вас Богоматір?
«Саме цього вона і хоче!» – зневажливо подумала Марійка.
«…в образі Пресвятої Богородиці художник зобразив дружину професора Прахова Емілію, у яку був безнадійно закоханий».
«Отже, портрет Каті сам Врубель намалював?»
І натурниця пана Врубеля, що не відбулася, відчула раптом щемкий укус ревнощів:
«Та при чому тут узагалі Катя? А я? А що коли він зараз їй відмовить? От візьме й відмовить!»
– Але це немислимо. Ви… – Марійка вчула в його голосі непідробний страх.
– Світська дама! – скривджено обурилася «Катя» чи «не Катя». – Яку друзі мого чоловіка – не заперечуйте, я знаю це! – вважають надмірно свавільною, неврівноваженою й вередливою! І боюся, ви полюбили мене тільки тому, що вважали занадто доступною. Адже так?
– Ні, ні… – жалібно застогнав він.
– Але я не така! – в афектації вигукнула вона. – І я мрію, щоб те почуття, що його, як ви не втомлюєтеся стверджувати, ви відчуваєте до мене, набуло для вас іншого, вищого сенсу. Зважте, на що я ризикую піти заради вас? Коли б я стала вашою коханою таємно, я б ризикувала значно менше! Це ж публічний скандал! Скільки пліток і розмов у вищому світі викличе такий портрет! Але заради вас, – із викликом мовила вона, – я готова піти на це. Бо вірю, що ця благословенна праця вилікує вашу нещасливу пристрасть і спрямує її в інше русло. Змусить вас поглянути на мене іншими, чистими очима. І побачити світло там, де ви бачите зараз лише пітьму і відчай любові без взаємності.
«Та вона психолог! – подумала Марійка, мимохіть переймаючись пошаною до красномовної дружини професора. – І не Катя! Катя б так ніколи не сказала!» Як пам’ятала студентка історичного, Марія з обличчям Емілії Львівни і справді викликала багато сумнівних чуток, що змусили професора засумніватись у вірності своєї професорші. Здається, згодом вони навіть розійшлися…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Київські відьми. Меч і Хрест» автора Кучерова В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ вісімнадцятий, у якому Марійка зустрічається з Мефістофелем“ на сторінці 5. Приємного читання.