Розділ чотирнадцятий, у якому Марійка відвідує божевільню

Змучена самовдосконаленням, колишня Катя канула в Лету. Катя ліниво сперлася ліктем на стіл і, злегка нахиливши голову, «поставила» на долоню перетнутий двома довгими балконами будинок № 15 на протилежному боці Хрещатика.

«Іменем Отця мого…» – почала вона про себе. І від відчуття, що досить вимовити ще двадцять три слова, і цей ошатний восьмиповерховий будинок із п’ятьма кокетливими кокошниками мансард і дорогим скляним магазином унизу, що зайняв козирне місце між Пасажем і метро «Хрещатик», покірно складеться сам собою, покриваючи сотні людей, що уявляють себе вільними, – всередині стало просторо і нескінченно.

Двадцять три слова. Всього двадцять три слова! А скільки ще тисяч слів чекають її в книзі істинної Влади!

– Ваш фреш і сигарети.

– Принесіть келих мартіні. Б’янко.

– І приплюсуйте до мого рахунку, – пролунав рівний чоловічий голос.

Катя повільно повернула голову, вже складаючи губи перед глузливими грубощами на адресу надмірно самовпевненої жертви її краси, але побачила над собою двоє блідо-блакитних очей і від несподіванки буркнула здивовано й безглуздо:

– Ви гадаєте, вона може відняти?

– Я гадаю, вона може помножити, – всміхнувся блондин без натяку на веселощі.

Його рука з блакитноокою каблучкою запобігливо піднесла їй запальничку. І прикурюючи, Катя заінтриговано заглянула йому в вічі – там була завірюха, відчужена й абсолютно бездушна до її очей і обличчя.

– Ми ж, здається, зустрічалися, – сказала Дображанська, хоч сказати це мала зовсім не вона, а той, хто нахабно нав’язав їй своє сусідство. – В «Центръ колдовства». На Подолі. А ви туди причину знімати приходили? – сказала вона в’їдливо.

Дивно: вона раптом перестала почуватися всесильною.

– А ви, – елегантно посміхнувся він, – напевно, хотіли навести її на ворогів? Упевнений: у вас це вийшло.

Катя подивилася на нього спідлоба, намагаючись розшифрувати небезпечні слова, але у блондина був непроникний вигляд людини, що лише ввічливо підтримала чужий жарт.

– А ви займаєтеся організацією виставок?

– Ви вже знаєте? – ніскільки не зніяковів він.

– Я все про вас знаю, – парирувала Катя. – Навіть те, що за сумісництвом ви лагодите труби, що прорвалися.

– Я – труби? – Альбінос запитально звів сріблені брови. – Пробачте, я вас не розумію.

– Тільки не робіть здивоване обличчя, – несподівано розсердилася вона. – Позавчора я познайомилася з дівчиною в «Центръ». Вона була в черзі за мною. І вона сказала: ви працюєте з її батьком. А батько її ліквідовує повінь на Фрунзе.

– Он воно що… – Зимові очі блондина вкрилися зсередини інеєм. Але, на Катине розчарування, він здавався скоріше спантеличеним, аніж викритим. – Значить, він лагодить труби, – нестерпно нудотно озвався альбінос. – Втім, чого я дивуюсь?