TextBook – Може, біля багаття й зустрінемося? Коли початок?
– О десятій. Тільки я ж тут більше не працюю…
– Нічого, я тобі квиток куплю! – весело пообіцяв він. – А ти змію мою носиш?
– Звичайно! – ткнула вона пальцем у дротяну рослинність на своїй шиї. – Я взагалі її ніколи знімати не буду! – експансивно присягнулася Дарина Чуб.
– Точно?
– Так.
– Значить, побачимося на шабаші?
– О’кей. Біля входу. О пів на дванадцяту. Раніше тут нічого цікавого не почнеться!
Рудий кавалер кивнув і, пославши Дарині багатообіцяючий поцілунок рукою, попрямував геть.
«Мамо рідна…
Він ішов занадто швидко, він був уже біля воріт у клуб.
…нас же запросили сьогодні на шабаш!!!»
– Почекай! – заволала вона. – Я не можу! Яне! – Вона рвонула за ним і, похитнувшись, звалилася з двоколісної «сонячної колісниці». Впала на карачки на пісок. Схопилась і побігла знову. Але коли Чуб домчала до двох різьблених стовпів, які підтримують залізну хвіртку, на дорозі вже не було нікого.
* * *У дверях магазину «Сафо» Катерину Дображанську наздогнала стривожена продавчиня з Катиним костюмом у руках:
– Жінко, ви забули в примірювальній.
Жінка обернулася. На ній була біла сукня – проста й така, що здавалася зухвалою в поєднанні з синяво-чорним, озвірілим волоссям, випущеним на волю з тугого вузла.
– Я не забула – я залишила. Він мені більше не потрібний.
У жінки були брови, що летіли до скронь, а в темних, без дна, очах таїлася така сила, що, зіткнувшись із нею поглядом, продавщиця раптом запаморочливо повірила: «У цьому житті можливо все!», навіть не намагаючись усвідомити, що воно «все», бо «усе» було саме «усім» і включало так безмежно багато, що це можна було перераховувати до скону віків.
Вона просто завмерла, дивлячись на горду спину, що віддалялась, і подумала: «Яка жінка! Яка жінка…» – зовсім без заздрості, тому що, по-перше, буває на світі краса, заздрити якій просто нереально, залишається здивовано хитати головою: буває ж таке! А по-друге, тому, що коштовний за ціною костюм, куплений у їхньому ж магазині всього два тижні тому, був якраз її розміру, й ніщо не заважало їй поставити після «я залишила» не крапку, а значущі три крапки, що означали: «вам».
«Яка жінка! – подумала та втретє. – Вона як… Як…». – Вона так і не змогла придумати, як що.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Київські відьми. Меч і Хрест» автора Кучерова В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ чотирнадцятий, у якому Марійка відвідує божевільню“ на сторінці 13. Приємного читання.