Розділ десятий, де ми знайомимося з Луканькою або Анчуткою

Чуб фамільярно підхопила Катину сумочку й повісила собі на плече.

– Гроші на тачку нам потрібні! – відбила вона здивований Марійчин погляд. – Ну, ходімо. Одлипни від неї, врешті-решт!

Ковальова поспішно запнула Катин піджак і, вивільняючи комір із її пальців, виявила там зірваний із шиї ланцюжок. Вона машинально запхала його в кишеню брюк.

– Ходімо! – засунувши під пахву реабілітовану мітлу, Дарина різко потягнула Марійку, що все ще сумнівалася, до машини. – Треба поспішати! Слухай, Марусю, ти пробач, що я на тебе так накинулася. Я вже казала: ти геній, а я дурка. О’кей?

– О’кей. Але якщо ти ще раз назвеш мене Марусею, Мусею або Масею… – несподівано збунтувалася Марійка.

– Квит! Не буду! Присягаюся мамою!

Вони втекли тримаршевими сходами, прикрашеними сталінськими п’ятисвічниками ліхтарів, позначеними ще російськомовною табличкою:

Территория Киевского государственного музея.

Во времена Киевской Руси была центром древнего Киева.

Постановлением Правительства Украинской ССР

территория объявляется заповедной…

І щойно їхні маківки зникли за парапетом, Чорт нараз пристрасно втягнув чорними ніздрями повітря, улесливо схилився над нерухомою Катею і, жадібно поцілувавши нечутливу до його захоплень руку, прошепотів, задихаючись від глибокої поваги:

– Це ви? Моя Ясна пані! Це – ви!!!

– То де ж у вас випускний? – недовірливо мовив таксист, який чекав їх біля Андріївської церкви.

– Та розвели нас однокурсники, як останніх лошиць! – мимохідь збрехала Чуб.

– А ви знаєте, скільки вже на лічильнику нацокало? – загрозливо процідив той. – Більше сотні!

– Немає базару, ми все сплатимо! – Дарина жваво заспокоїла таксиста щедрою купюрою з Катиної сумки, додавши «на чай»: – Здачі не треба. Тільки швидше!

– Так куди тепер їдемо? – повеселішав таксист.

– На Бібиковський бульвар, – нервово пролосила Марійка.

– Куди?!