Розділ 3 ІНО

На дверях вона мало не зіткнулася з Еліною. У тої був трохи роздратований вигляд і Нітетіс не стала переконувати її піти. Дівчина знала, що Еліна належить до тих кількох осіб з курсу, які ігнорують спортивні змагання і не відвідують відповідні заняття.

У Еліни було з собою кілька книг. Вона збиралася позайматися, можливо, разом з Емблою, але присутність Аеніль перебила ці плани. Еліна пішла в протилежний від дівчат бік і розташувалася там.

— Що робиш? — спитала Аеніль у Ембли.

— Роблю домашнє з історії чарів. — Вона глянула у бік Еліни. — А вона хотіла, щоб я їй допомогла. У неї проблеми з історією.

— То допоможи, — відгукнулася Аеніль. — Я почекаю.

— Не хочу, я вже втомилася, — неохоче сказала Ембла. — Нехай сама вчить, їй корисно.

— Тобто?

— Якби вона менше бігала невідомо де, то й оцінки в неї були б кращі. Вона навіть у вітальні рідко з’являється, не те що в бібліотеці.

— Я б не сказала, що…

— Та ти нічого не знаєш. Бродить десь по півдня парком чи забороненими частинами Академії, начебто у пошуках натхнення.

— Звідки ти це знаєш? — здивовано запитала Аеніль.

— Вона сама мені говорила, — захихотіла Ембла. — По секрету.

Еліна кинула на дівчат зневажливий та насмішкуватий погляд і вийшла з вітальні. Відчула, що говорять про неї.

— А… Якщо це таємниця, то, може, не треба було… — нерішуче почала Аеніль.

— Що? Ти ж моя подруга!

— Ну, так…

Аеніль не дуже подобалося обговорювати одногрупників за спиною. І вона завжди ніяковіла, коли їй розповідали чужі таємниці.

А Ембла постійно це робила, їй чомусь усі довірялися.

— А як там в тебе з руками? — Аеніль спробувала перевести розмову. — Вже все гаразд? Більше не болять?

— Ну… — Ембла враз спохмурніла. — Вже не болять, хоч іноді трохи поболюють…