Розділ 3 ІНО

Хоч як беззвучно поводилася Аеніль, Іно таки щось почула, бо несподівано кинулася бігти майже прямо на сестру. Вона так химерно дріботіла своїми маленькими ніженьками, що служниця засміялася. Іно лише трохи прогадала з напрямком і пробігла зовсім поряд з Аеніль, але та зловила її і підняла вгору.

Аеніль міцно обіймала сестру, на її очах виступили сльози радості, а маленька заливалася дзвінким сміхом. Дівчині було важкувато тримати Іно на руках, але вона терпіла.

— Аніль! — вигукнула Іно. Вона зажди химерно вимовляла ім’я сестри, як і всі інші слова.

— Так, це я, — засміялася Аеніль.

Вона опустила сестру на підлогу і, тримаючи її за руку, пішла до її кімнати.

— Скоро буде обід, — промовила служниця.

— Я ж щойно пообідала, — озирнулася Аеніль. — У нас обід після другого уроку.

— Нічого, поїсте ще раз, ви ж зовсім худенька.

Аеніль театрально зітхнула, відкинувши голову.

— Худенька! — весело вигукнула Іно. — Тобі треба двічі обідати, — засміялася вона.

— Ой, мовчи, хто б казав, — відповіла Аеніль, і вони зайшли до кімнати Іно.

Це була зовсім маленька спальня: ліжко, невеликий столик і шафка. Уся підлога загромаджена м’якими іграшками. Інших Іно не давали, бо боялися, щоб вона не поранилася. Маленька йшла, розштовхуючи їх ногами. Було видно, що ці іграшки мало для неї значать.

В очах Аеніль знову з’явився сум. Вона бачила, що сестра почувається так само, як і вона в дитинстві. А їй же так потрібна увага. Набагато більше, ніж було потрібно Аеніль.

Іно впевнено провела Аеніль до ліжка. Так дивно це виглядало — як вона навпомацки вела сестру, котра все бачила, але слухняно йшла за нею. Біля ліжка Іно відпустила руку й сіла на підлогу. Аеніль розмістилася поряд, обійнявши її за плечі. У її очах досі блищали сльози.

Іно діловито, із зосередженим виразом обличчя стала прощупувати килим під ногами. Потім відгорнула його, вийняла одну з кам’яних плиток під ним і щось звідти дістала. Обернула сяюче від радості обличчя до сестри, простягла їй невеликий стос металевих карток для Гри і сказала:

— Це тобі! Думаю, в тебе їх нема.

Аеніль на мить втратила дар мови. Де її сестра могла дістати ці картки, які учні шукають по різних закапелках і таємних ходах в Академії? Батьки б ніколи їй такого не дали, служниця теж — бо там дуже гострі краї.

— Де?.. Де ти їх взяла? — нарешті Аеніль спромоглася видушити з себе питання.

— Візьми, — нетерпляче сказала Іно. — Ти ж візьмеш? — стиха перепитала вона, у її голосі затремтіла тривога.

— Так, так.