Розділ «Надія Гуменюк Енна. Дорога до себе»

Енна. Дорога до себе

Вірші непогані — є настрій, є кілька свіжих образів, відчувається начитаність, ерудиція, а головне — є чуття слова. Щоправда, мої творіння ще трохи наївні, але з часом це зазвичай минає, звісно ж, якщо автор не полишає справи та продовжує писати. Він обов’язково підготує добірку моїх віршів, напише до неї врубку і постарається проштовхнути в газету до того, як розпочнуться вступні іспити у вишах. Я ж, звісно, буду вступати на українську філологію? Добре було б, до київського університету. Але публікація може знадобитися мені в будь-якому іншому місті чи виші, головне, щоб вступала я на філологію.

— Знаєш, що треба зробити, щоб ціле життя не працювати, але мати гроші? — усміхається лукаво.

— Хіба так буває, — дивуюся, — щоб нічого не робити й отримувати зарплатню?

— Буває! Просто треба вибрати свою справу, саме свою, ту, до якої лежить душа. Тоді будеш сприймати її як улюблене хобі, а не роботу. Один поет, здається, Василь Федоров, написав:

Упаси вас Бог такой заботы:

О прошедшей юности тужить,

Делать нелюбимую работу,

С нелюбимой женщиною жить…

Добре сказав, еге ж?

— Добре, — погоджуюся. — І з не коханим чоловіком — теж, не дай Боже…

Потім гуляємо парком. Спочатку я з острахом думаю про те, як поводитися, якщо він раптом обніме мене. Досвіду в мене — нуль. Дівчатам соромно зізнатися, що тато мені суворо заборонив навіть думати про такі дурниці, як… Та не буду згадувати про це. Отже, якщо я пригорнуся у відповідь на Романів порив… Хм… Тоді він може погано про мене подумати, мовляв, он вона яка, ця Іриска, — легкодоступна, зразу ж м’якне, сама мало на шию не вішається. А якщо відштовхну… Може образитися чи вигадати собі, що в мене є хтось інший, а я не хочу, щоб він так вважав.

Трохи пізніше подумки благаю, щоб пригорнув мене. Навіть телепатичні сигнали посилаю: «Ну обніми ж! Ну поцілуй! Ну хоча б доторкнися!» Мабуть, телепат із мене нікчемний. Роман рукам волю не дає, тільки говорить і говорить: про поезію, про знайомих письменників, про редакцію, про літературну студію при університеті, яка могла б мені дуже придатися, і вже заради неї варто поступати саме до Києва. А тоді раптом спохоплюється:

— Та ж за сорок хвилин останній автобус до села! Як не встигну, доведеться тут же, в парку, ночувати.

Мчимо щодуху до зупинки. Роман на ходу заскакує у тролейбус, із дверей посилає мені повітряний поцілунок. Я мало не танцюю — нарешті! Хоча б повітряний, але ж поцілунок! Мій перший…

Завтрашній день Роман має провести в мами, а ввечері знову приїде до міста, прямо на вокзал, і потягом — до Києва. У нього й квиток на зворотній рейс є.

Але він приїхав по обіді. І не на вокзал, а до моєї школи. Я вийшла після уроків й очам не повірила — стоїть, усміхається, в руках букетик пролісків, біля ніг — валізка. Сказав, що забув дещо уточнити. Ми уточняли аж до відправлення потяга. І знову — поцілунок. І знову — повітряний.

Ну який же він нерішучий, цей кореспондент молодіжної газети! А ще кажуть, що журналісти нахабні.

Пазл вісімнадцятий Іспити

Темрява густа і липка, як чорничний кисіль. А я — дурний метелик, що необачно впав у посудину з цією желейною масою. Тріпочу й тріпочу крильцями, а вирватися — зась. І заснути також не можу. Думаю про Романа. Він уже склав державний іспит і працює там, де проходив переддипломну практику. Дуже задоволений, бо й колектив гарний, і робота цікава — він про неї з дитинства мріяв. «А що ще треба для цілковитого щастя? Тільки, щоб кохана людина була поруч». Так він написав в останньому листі. Як це розуміти: як зізнання, що такої людини ще немає, чи як натяк на те, що вона вже є, але не поруч? Я могла б бути, принаймні, в одному з Романом місті, якби послухалася його і подала документи до київського університету. Якби… Але я навіть не наважилася сказати татові, що дуже цього хочу. В думках і говорила, і переконувала, і благала, і заперечувала, а от вголос — ні слова. А що б це мені дало? Нічогісінько. Тато ж краще знає, що мені потрібно для щастя. Тата треба слухатися.

На сусідніх ліжках посопують дівчата — ще троє абітурієнток, поселених разом зі мною в маленькій кімнаті. Вони всі з одного міста, з Хмельницького, всі русяві, стрижені «під хлопчика» і тримаються гуртом: разом сиділи аж за північ над підручниками, а потім так само дружно, стомлені й начитані, попадали на гуртожитські подушки. Я після вчорашньої консультації в інституті навіть не відкривала книжку. По-перше, це психологічно неправильно — перед самим іспитом змішувати всю інформацію, як нарізані овочі у вінегреті. А по-друге… Не хочу! Ну не хочу я сюди вступати! А математику просто ненавиджу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Енна. Дорога до себе» автора Гуменюк Н.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Надія Гуменюк Енна. Дорога до себе“ на сторінці 52. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Розділ без назви (2)

  • Надія Гуменюк Енна. Дорога до себе
  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи