Розділ 3 Зустріч із вовчою дивізією

— Корнете, нам вже час.

Він відкрив очі, здивовано подивився на Міру з револьверами, які вона забрала у бандитів.

— Що трапилося?

— Нічого. Якщо не хочете тут залишитися, то ходімо.

— Куди?

— Подалі звідси.

Корнет підвівся, вийшов у прохід, побачив там трупи й ошелешено закрутив головою.

— Х-х-хто це їх? — спитав хрипко.

— Доля, — тихо відповіла Міра.

Корнет помітив добрячу калюжу крові біля одного з убитих. Соловейчику стало зле, він ледь не втратив свідомість.

— Корнете, тримайтеся! — наказала йому Міра. Переступала через трупи, наче через дерев’яні колоди, тягнула Соловейчика до виходу з вагона. Пасажири перелякано на них дивилися і мовчали. У деяких на обличчі були синці, на підлозі конав чоловік з розпанаханим черевом. «Вовчики» не знали хороших манер, звикли легко вбивати, якщо хтось пручався, або й просто так убивати.

Корнет визирнув з дверей вагона і побачив, що уздовж потяга носилися бандити, вже обкладені мішками зі здобиччю.

— Там «вовчики»! — прошепотів він Мірі на вухо.

— Та ви що! — наче здивувалася вона. — Добре, що попередили, тепер знатиму. — Міра посміхнулася, а до вагона заскочив ще один бандит.

— Сучко! — тільки і встиг сказати він, бо миттєво гепнувся на підлогу вже зі звичною діркою у лобі.

— Вони нас уб’ють! — перелякано зашепотів Соловейчик, вирячившись на труп.

— Можливо. Роздягайтеся, — спокійно наказала Міра. Корнет ошелешено подивився на неї.

— Що?

— Роздягайтеся!

— Вибачте, я не буду, я… вмерти, як офіцер, як дворянин, не зганьбити… — почав було булькотіти Соловейчик, який притиснувся спиною до стінки і стояв до Міри боком.