Розділ «Юр Логвин Закляття відьмака»

Зразу ж наскочила на Климентаса і почала з ним чинити несамовитий блуд. І вищала, і голосила від утіхи в своєму нестримному блуді. Климентас спробував їй рота притулити, то вона крикнула йому, що Лицар зілля випив і спить мертвим сном.

А Лицар тим часом прокинувся. Порошок, який підмінила Роуза, викликав у нього ще більше палення в шлунку. І славний муж Симас, званий і знаний яко Лицар, вирішив звільнити кухаря і пожалувати йому новий каптан. Він хотів покликати Сусанну, але почув ізнизу її хихотіння та верещання. У гарячці схопив зі стіни не меча, а палаша угорського. І кинувся вниз.

Нараз Сусанна почала сміятися. Лицар принишк і слухав. Тепер вже і Климентас не стримувався — поклалися блудодії на силу сонного зілля.

Лицар зачаївся і довго-довго слухав, як блудодії уголос мріяли, як вони заживуть-загуляють на його скарби!

Тим часом проспівали півні.

Ілько почув, що Мустафа почав хропти. Хлопець зразу до дверей не наблизився, а ще трохи почекав. Тоді навшпиньки підійшов до дверей. І просунув кочергу в щілину та й став відхиляти поперечину. Та, тільки він послабляв натиск, поперечина зразу ж поверталась на своє місце. Він влаштовував собі перепочинок і все метикував, яким би робом відкрити двері і вийти на волю до світанку… Помізкував, помізкував і вирішив не тиснути, а зачепити кочергою і тягти вниз.

Запора зрушилась, і поперечина із страшним гуркотом впала на дзвінкі тесовії дошки. Здавалось, що гуркіт збудив увесь куток. Ілько притисся до стіни. А двері на бігунах тихо відійшли всередину зимника.

— Ах ти злодюго! — захрипів Мустафа і став у дверях із оголеною шаблею.

Двері були розчинені — лише вихід заступила чорна тінь татарина-коняра.

Хлопець щосили тнув поперед себе кочергою. Певно, зопалу і страху, бо яке в нього може бути вміння? Хто його вчив зброю тримати? Але попав так, як справжній вояк, — вище пояса, під саму грудину! Татарин, звісно, після такого удару почав падати. Завалився через поріг до зимника. Лицем гепнувся об дошки — аж руда приснула!

У той самий час Лицар зайшов до світлиці. Там Сусанна перейшла поза всяку межу, запалила глиняного ліхтаря.

При світлі ліхаря зовсім гола вилигувалась, викручувалась і танцювала посеред кімнати. Вона першою побачила Лицаря із зброєю в руках. Сусанна закричала. Климентас хоч і не був великий воїн, та, коли пришилося вузлом до гузна, де у нього відвага і тяма взялися! Схопив важку лаву і вдарив Лицаря. А Лицар був настільки обісілий від ревнощів, що не сподівався на відсіч. Не захистився, і Климентас зачепив його ніжкою лави по шиї. Лицареві забило дихання. Від болю потьмарилось в очах. Уже падаючи, просік небожа своїм знаменитим навкісним ударом. Дихання не вистачало, але він не втратив свідомості. Чув, як Сусанна кинулась до небожа.

Лицар добре втяв свого небожа по коліну й стегну. Небіж і надіслав Сусанну по рушник, щоб кров спинити і рану перев’язати.

Поки вона бігала по рушник, Лицар підповз тихо до сінешніх дверей. З останніх сил підтягся по дверях, але не втримався на ногах і покотився на землю. Та апаша не випускав. Він відповзав все далі й далі від будинку. Сила почала вертатися до нього, і дихання вирівнювалось. Але, як він не намагався крикнути, з горла тільки шипіння чулося. Він вирішив дістатися до стайні. Розбудити татар і тоді вже впоратись із падлюками.

А тим часом Ілько зачинив на хитру запору свого сторожа. І подався мерщій до конюшні, де мали бути гроші, як пообіцяла Сусанна.

Та лише він вступив у конюшню, як позаду хтось засопів. Кухар причаївся за стовпом і тільки краєм ока визирав. Постава чи то Климентаса, чи Нурли. То це не мало ніякої ваги — хто. Відступати нікуди Ількові, бо в нього виставлено вперед широке, блискуче лезо.

Ілько кинувся у прохід між стовпами і щосили тнув татарською шаблею під ребро своєму ворогові.

Той стиха зойкнув голосом господаря, впав і вже з долівки прохрипів:

— Це ти, Ілько?.. Тікай швидше з двору… З Києва тікай!..

— Мій пане, мій пане! — з жахом закричав Ілько. — Я не хотів!.. Бог тому свідок!!!