— Голубе мій сизий… Мустафа його сторожить, як ти наказав… Мустафа казав, що він сидить тихо…
— Я тебе питаю — ти їсти хлопцеві давала?
— Трохи давала…
— Добре зробила… Він вас усіх як годував? Чомусь мені здається, що не він гаманця крав. До того ж якась нісенітниця — золоті кращої проби, ніж дукати в юдея. Виходить — алхимницькі?.. Але ж який дурень робить підробки із кращого золота, ніж королівська монета?! Ой, щось мені в шлунку пече… Ні, доведеться хлопця звільнити… Поставити кращі запори — та й усі клопоти!
І наказав він, Лицар, Сусанні принести йому хоч квасу холодного напитись.
Сусанна пішла по квас. І на дно кухля насипала зілля. Зразу не понесла, а калатала, поки зілля розчиниться. Навіть Лицар почав нетерпеливитись і покликав, щоб вона не барилась.
Сусанна всипала порошок до квасу і думала, що тепер усе буде гаразд. Тільки вона не знала, що зілля в неї викрала, тобто поцупила, Роуза. Бо Роуза через челядниць інших панів знала, що Сусанна ходила до тієї знахурки, що краще за всіх приворотне зілля готувала. І заплатила страшні гроші. От Роуза в Сусанни зілля вкрала, а підсипала їй просто якогось тертого бур’яну пахучого. Роузі зілля було потрібне, щоб Ілька приворожити. Справді — зілля зразу подіяло, як Роуза закликала Ілька до зимника.
Сусанна прилипла до Лицаря, щоб він злігся з нею. Роздрочила його, і він хотів чи не хотів, а познав її. Зразу ж заснув, як після сонного зілля. Бо змучився за цілий день з клопотами про гаманець, золото, перстень та сумніви в Ільковій провині.
Сусанна вискочила з ліжка тільки тоді, коли впевнилась, що Лицар міцно спить. Набрала всякого наїдку та вина солодкого і поспішила до зимника. Мустафа там сидів, щось мугикав своє.
Тож Сусанна найкращий наїдок віддала татаринові. І все вино. Хоча їм за законом не можна пити, але вони хитрують і п’ють. Сусанна й каже йому, щоб він пустив її до в’язня, бо і його треба нагодувати.
Мустафа розчулився і дозволив зайти з їжею до Ілька.
— Ілько! — зашепотіла блудниця. — Мовчи і слухай. У мене одна хвилина! Перстень той належить лікареві самого короля. Його пограбували у Львові грабіжники. Симаса сьогодні воєвода викликав. Наказав йому віддати тебе польським лицарям. Вони тебе в колодках відвезуть до Львова. Тікай! Я подам тобі скрізь заволоку кочергу. Мустафі я дала вино з дурманом. Як він засне, ти ізсередини відкрий кочергою засувку. Тільки обережно!
— Чого мені тікати? Я не винен… — опирався Ілько.
— А ти знаєш, що в ляхів суди — як у німців: за крадіжку руку рубають?! Га?
— Я не винен…
Але вона все одно просунула крізь заволоку ковану кочергу. І Мустафу відкликала подалі від дверей і також почала нашіптувати:
— Мустафо-ага! Не спи! Чатуй! Це справжній шайтан! Ти не думай, що перстень у нього забрали, так і по всьому! Якби воно так було! Він добре сили перебрав від чародійського каменя! Ти ж сам бачив — камінь чорний, як ніч, і знаки чародійські. Для заговору і ворожби! Після такого чародійського скарбу він із простим кілком не побоїться шаблі твоєї! І ніхто не знає, чи не переможе він тебе… Начувайся і бережись!
Мустафа був здоровилом. І вдачею суворий. Тому й мав Ілька за ніщо, за пахолка біля печі.
Але в нечисту силу і в православнім сатанизмі, і в мусульманськім шайтанстві він вірив.
Підбурила Сусанна обох — і вартового, і в’язня — один проти одного і поспішила до Климентаса, який не спав, а чекав її на першім поверсі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Закляття відьмака» автора Логвин Ю.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Юр Логвин Закляття відьмака“ на сторінці 82. Приємного читання.