Розділ без назви (8)

Тихі кроки. Здавалося, хтось вовтузився біля квартири. Погляд мій знову зосередився на годиннику. За двадцять хвилин друга. За двадцять хвилин друга! Тихі кроки зупинилися біля моїх дверей. За двадцять друга. Невже сусіди не сплять? Я весь напружився. Утім, більше я нічого не чув. Інколи краще, коли події змінюються, аніж стоять на місці, залишаючи тебе в мороці незнання…

Я підійшов до дверей. Чулося лише непевне шарудіння. Без сумніву, стояли біля мого помешкання. Я вилаяв себе за те, що не слухав Лізу, коли вона радила встановити нові двері. Ні, замки в моїх старих були гарні. Проте в них не було вічка.

Так я простояв хвилини зо дві, що, утім, здалися мені справжньою вічністю. З протилежного боку нічого не відбувалося. Я майже не дихав. Просто стояв і вичікував.

У моїй кімнаті все ще горіло світло. Стиха вимкнув. У руку я взяв мобільний і засвітив перед собою. Було надзвичайно неприємно залишатися в непроникній темряві. Так я простояв іще якийсь час. Кілька разів невідомий відходив від дверей і підходив знову.

Раптом я зрозумів, що потрібно зробити. Швидким кроком я пройшов до телевізора й увімкнув на повну гучність. За мить знову опинився біля дверей. Ще за кілька хвилин почувся шум сусідів. Подіяло. З протилежного боку я чітко розчув швидкі кроки, що хутко спускалися вниз.

Я перевів подих.

***

— Як відомо, Зиґмундові Фройду належить честь створення нового напрямку в психології та медицині — психоаналізу. Фройдизм став ученням, що ввійшло у сферу філософії та культурології. Якщо спробувати сформулювати у двох словах суть фройдівського відкриття, то можна ствердити, що Фройд відкрив у людині позасвідоме…

Ліза знову відвідувала лекцію з психології. Сьогоднішня теж була надзвичайно цікавою. Цього разу Назара з нею не було. Він був на роботі. Проте вже скоро мав підійти. Катю після вихідних забрали батьки. Тепер можна не хвилюватися, що вона сама. Ліза уважно слухала й занотовувала найцікавіше.

— Фройд відкрив позасвідоме як самостійний безособовий початок людської душі, що не залежить від свідомості: «Усе витіснене — позасвідоме, проте не все позасвідоме є витісненим», — так стверджував Фройд у своїй праці «Я і Воно».

При цьому, за твердженням ученого, несвідоме активно втручається в людське життя. Фройд вважає ілюзією те, що нашим життям керує наше «Я». Насправді нами керує природний безособистісний початок, який створює позасвідому основу нашої психіки. Фройд називає цей безособовий початок «Воно» і стверджує, що наше «Я» лишень іграшка в руках цієї темної психічної сили. Фройдівське «Воно» має суто природне походження, у ньому зосереджені всі первинні потяги людини. Ці первинні потяги зводяться до двох: по-перше, це сексуальні бажання; по-друге — це потяг до смерті, який, виходячи назовні, стає потягом до руйнації. Фройд відкриває хитрість несвідомого, що здатне втілювати в життя свої потяги, маскуючи їх під свідоме рішення «Я».

Однак людина здатна вижити лише тому, що розум та культура можуть підкорювати «Воно» своїм найважливішим цілям. Звичайно, культура не може повністю перемогти «Воно» в прямому зіткненні, адже в ньому зосереджена вся психічна енергія людини. Тому Фройд указує на спосіб, за допомогою якого культура впроваджує в життя свої цілі, що не співпадають із примітивними потягами «Воно». Цей спосіб Фройд назвав сублімацією. Сублімація, нагадаю, це використання зосередженої у «Воно» сексуально-біологічної енергії не за прямим біологічним призначенням (для задоволення чи продовження роду), а спрямування її на розвиток розуму та культури. Якщо має місце сублімація, то примітивні потяги «Воно» дістають форму потягу до пізнання, мистецтва, високого ідеалу. Однак для того, щоб хоч трохи володіти енергією «Воно», культурі самій доводиться проникати в його сферу — сферу несвідомого. Культура може керувати людиною лише тому, що сама стала частиною її несвідомого, оформилась у якості особливої несвідомої настанови, — так можна сформулювати висновок Фройда. Цю настанову Фройд називає «Над-Я».

«Над-Я» виконує роль внутрішнього цензора, який керує душевним життям людини і завдяки якому людина здатна жити як культурна істота, а не як маріонетка власних темних пристрастей. Культура більш убезпечує життя, блокуючи людські інстинкти, людську агресивність, проте платнею за це виявляється психічне здоров’я людини, яка розривається між природною психічною стихією та культурними нормами, між сексуальністю та соціальністю, агресивністю та мораллю. І зверніть, будь ласка, вашу увагу: за твердженням Фройда, «Воно» криється під тонкою плівкою свідомості, яка навіть не підозрює про те, що ж відбувається під її згладженими образами та логікою…

— Ви хочете сказати, що жодна людина не може знати, чого очікувати від себе самої? — долинуло запитання з глибини залу.

— Це не я так стверджую, це стверджує Фройд. — Старий професор усміхнувся й поправив окуляри. Очі його зіщулилися. Здавалося, вони втомлені й бачать гірше.

— Ну, а ви ж із цим погоджуєтеся? — поцікавилася Ліза.

— Погоджуюся на всі сто. Є, звичайно, фахівці, що впевнено заперечують деякі твердження Фройда, та я до них не належу. Як то кажуть, «зри в корень», — висловився він російською. — Якщо ви хочете розібратися у вчинках людини, потрібно обов’язково зазирнути в її минуле. Там ви неодмінно знайдете відповідь.

На мить Ліза замислилася про вбивства, скоювані з шаленою швидкістю.

— А що може відчувати людина, яка когось убиває? — знову спитала вона.

— Усе це, я вважаю, індивідуально. Усе залежить від того, з якою метою вона це робить.