Розділ ІІ Волелюбний сусіда

я тобі дам, курво, позорити вчительську родину – лазити попід корчами з якимись дебілами!

вам не так щось?! Вам чогось мало?! Та скільки можна нас із дідом їсти-доїдати?! Скільки можна нас мучити, де ви взялися такі невдячні на наші голови?! Що то за діти, що такі бездушні?! Що вам ще од нас треба?! Коли ви вже своє щось матимете?! Коли нарешті нам помагатимете?! Невдячні!

Дармоїдки!

А щоб вас!

Да пішли ви на три букви! Да я, Гордій Васильович, да ви мого мізинця не варті, щоб мені щось дзявкати, ану позатикали роти!

Усього й не переказати Лії, та й боліло те згадування. Одне було очевидним: все це засіло всередині й муляти не переставало, як невидалений хворий апендикс.

Тоді, коли сиділа за столом і згадувала минуле, Лія ще й доходила висновків:

певно, тому я із сестрами така невідверта, бо ліпше мовчати, ніж прикре комусь казати чи про себе слухати;

певно, тому ми більше матір за діда-бабу любили, хоч не знали її зовсім, бо вона нам стільки прикрого не наговорила;

певно, тому не нишпоримо в червоній залі, бо боїмося взнати щось іще гірше – чи про себе, чи про нашу родину;

певно, тому живемо зараз, як живеться, бо думаємо, що бувало і гірше.

І нічого вже не змінити – про це теж думаємо.

Разом із тим, кожного дня ми згадуємо і діда, і бабу, і матір, і молимося на них, і любимо їх, бо хоч би якими вони були, а таки наші. Вигодували нас, прожили з нами вік і… любили нас… по-своєму…

Нині, коли Лія тримала за руку Івана Петровича, зненацька задумалася, чому вона повинна стати дружиною цього чоловіка? Вона ж не кохає… Так, він добре до неї ставиться, скидається на те, що дбатиме про неї, коли одружаться, казав не раз, що любить і ніколи не скривдить. Але ж вона… вона ж насправді така красива! То чому погодилася стати дружиною найпершого, хто їй освідчився?

«Іване Петровичу, тобі ж сорок сім років, а мені – двадцять сім».

Чому вона цього не зауважила досі? Чому, дивлячись удома на себе в дзеркало, жодного разу не посміла сказати собі, що красива і гідна найкращого?!

Лія раптово промовила:

– Я зараз, – і метнулася до вбиральні.

Що з нею?

Сьогодні вона вже всоте запитувала про це себе.