Розділ «Юрій Косач ДЕНЬ ГНІВУ Роман про 1648 рік Публікується в авторській редакції»

Вона показала йому з-за корсета рукоять флорентійського стилета. Рославець оторопів. Така не дала б себе легко.

4

— Страшна ця сваволя черні, — сказав сотник Іван Груша, — звір із клітки не вчинить такого плюндрування, що морозить жили, але ми не сіяли цей вихор, мості магістре…

— Знаю, — відрік Рославець, — Річ Посполита, а найпаче бутні панове кролевенята сіяли цей вихор. Жнуть же нині…

Вийшли над став, увесь у відсвіті пожарища. Нерозквітлі ще лілеї плавали на чорній воді, схиливши важкі бруньки на широкий збагрянілий лист. Принишкли тополі, дим стелився садом, ішов на луги. Земля ще не прокидалась, а ніч станула, накрити хотіла це полум’я, пригасити.

— Campus Martius Ukraina vera est, — сказав Рославець, — падаємо й встаємо знов, мості сотнику, скити, монголи, Темуджин і Батий, Литва й ляхи — все на нашій землі, й коли їй, змовчазнілій від горя, Боже Смотріння дасть кращу долю?..

— Доля в нас самих, — перегодя сказав Груша, — ні від кого не жди спасіння. Коли нині встаємо за права, то вже востаннє… Або ляжемо кістьми, або будемо жити…

— Наша в тому справа. Воєвождя великого дано нам.

Груша кинув гілку на став, сколихнув воду, зарябіла чорнота плеса.

— Багато народу виходить на ляхів, різні це люди і різна їхня кривда. Голоколіньки й хлопство платять кров’ю за кров, міщани, козаки, шляхта грецького обряду, хто за наїзди, хто за сухомельщину, хто за в’язниці й муки, хто за позви й образу, попи — і багато з ними — за поневіряння віри, хто в надії розбою й проклятої користі, але є інші, мості магістре, що хочуть бачити далі…

— Що ж саме?

— А от хоч би й ти, — обернувся до нього, — як ти, учений чоловіче, попав до змови? Що тебе з паном Виговським поєднало, з Креховецьким, як згадуєш, чому знак вірних носиш потаємно?..

Рославець витримав цей твердий погляд сірих очей.

— А тому, мості сотнику Грушо, що сподіваюсь в цьому повстанні воскресіння, аки Лазаря, Речі Посполитої нової, гідної благословенства святоандрієвського, ладу нового чаю в цій землі й його промінювання на ввесь світ…

— Амінь.

Тихо над ставом. Тихо над луками. Тихий сад з кривавим квіттям. І зовсім близько очима до очей Рославцеві станув Іван Груша зі своїм ясним обличчям римського воїна.

— Першу змову, зав’язану для порозуміння невдоволених вільних людей, — сказав він повагом, — заміняємо ми другою: для оновлення республіки козако-української нації… Де б не були ми, друже, перед людьми й Богом вірні одній справі, й для неї живемо, й вмираємо…

— Хто з вами?

— Кращі люди Богданові — брати Виговські, Іван Теодорович — Богун, брати Нечаї, Силуян Мужиловський, Кіндрат Бурляй, Остап Гоголь, Самійло Зорка і багато інших людей, не тільки в військовому таборі…

— Таємна ця змова?..