— Я, Харсуне…
— А побережці?
— Йдуть…
— Чуєш, ідуть?..
— На загибель же…
Ще дрібніше затремтів рогіз. Зайшовся місячним лоскотом чорний став. Зрізалась росяна падь на травах. Ой, чиї це трави, луги, пастовні? Остропольського-паняти, біс йому дітей колихав, Остропольському ж сухомельщину й дудок, Остропольському ж і цей став хлопи копали, загибали в чорній трясовині.
— Хто йде?
Зброя блиснула, але не брязнула, підв’язана. Й копита обв’язані соломою; тихо йдуть коні, щулять вуха.
— Не питайте, людкове, тільки добре дбайте.
— В панську пельку кола!..
— Самі молойці йдуть, попасали коні в ліску.
— Йдем, Семе…
— Креши, Харсуне!..
Проти Вознесіння — таке гасло. Подали Перебийносові хлоп’ята з-під Полонного. Й не підманули козаки. Як стояли в чуднівських лісах, так за три дні сюди підійшли. Креши, Харсуне. З-за льодовні до челядної — просвітець у дверях, ти, Силуяне? Тіні розбіглись під росохатими липами та попід замочок, попід замочок…
…Креши, Харсуне!
Панський замочок дубовий, але віконниці, футрини[266] — соснові. Що сухе займеться, то й мокре з ним згорить. Але ще тихо, хлоп’ята. Коні в саду тягнуться до трави, козаки спішені, ждуть. В саме серце їм, товстопузим панам. Місяць же як на те, видно, як на току. Соловейки лящать у срібній листві. Й ми їм соловіями заспіваємо, казав батько Богдан. Так, бий же їх, суча їх мати породила, бий їх панське ребесо!..
Й яблуневий квіт опадає, опадає; білі платки тепер змалиновіли, вниз до Горині зелен-садом пішов відсвіт, замовкли солов’ї, чорне плесо ставу прорізали тополі вогненними лезами.
— Так їм за нашу кривдоньку…
* * *Важко зойкнув глушмай[267], старший син Остропольський, пропорений бердишем. Куций пан Домацій Коска, завідувач Остропольського, впав на порозі, розкинувши руки; довбня розчавила йому черепа. Й босі ноги затупотіли по замочку, згори вниз, знизу вгору. Челядь і не думала сягнути по бесаги, топори: враз приєдналась до сіроми. Слюдові вікна обвіялись багрецем, дим ринув у двері, що зірвались з завісів, горів замочок, горіли офіцини[268], а далі й хліви, бровари…
— Мати Б…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «День гніву» автора Косач Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Юрій Косач ДЕНЬ ГНІВУ Роман про 1648 рік Публікується в авторській редакції“ на сторінці 90. Приємного читання.