— Люди, ми грецької віри, як і ви, всі, як нас бачите, благочестиві, хіба погубите невинні душі?..
— Віри, може, й грецької, але шляхетського тавра, бабо!..
Тоді в дверях станув козак. Римша виглядав з-за його рамені. Від козацьких відзнак сірома знітилась, розступилась. Козак був значковий, в білому жупані, сам жилавий, благовидий, з русявим чубом.
— Вашмосте, — підбіг до нього радісно Рославець, — старший ти є, лицар, накажи, щоб браття пошанували єдину віру: ми — діти Роксоланії, грецької релігії, як і ви…
Козак пильно приглядався йому й жінкам.
— Іноді — свій, а гірший за ворога. Всіх не пошануєш, мій пане, дарма що віра одна…
Він поглянув порвисто й погірдливо. По Рославцеві, оцінюючи його худий єзуїтський вид, по зблідлій каштелянівні, по мовчазній княжні, що стояла, розширивши темні очі, таємничі, як пристрасть цього спалаху.
— Але хто свідчиться гаслом вірних…
Козак нашошорився.
— Ти свідчишся, асане?..
Магістр підійшов до нього, відсунувши легко височенного Сема.
— Пан Виговський, як і пан Мрозовицький, а ти їх знати мусиш, посвідчили б, котрий я з ряду вірних…
І він добув із-за пазухи невеличкий простий хрест із дубового дерева. Козак підняв руку до чола:
— Бачу в тобі друга, асане, й вірю. Я — сотник Іван Груша. А ви хто будете?..
Рославець сказав. Козак уклонився білоголовим. Імена Четвертинських і Стеткевичів знав. Як Огінського, воєводи Мінського, як Сангушка, як Єловицького, войського[269] володимирського, сказав він, так і це імена, що у люте врем’я світять стійкістю й вірністю. Цю кров треба берегти. Панянок із почетом доставить на той бік Гориня.
Сем неохоче поступився, заломотів бердишем. Груша обернувся до нього строгіше. Гирі замовкли. З Грушею йшло триста людей козацького загону.
— Вашмость, напевно, думає про мене зле, — підступив до Рославця Транквіліон Римша, — але це я його привів сюди… Хіба ж не панна нас врятувала від петлі?..
— Марниці, — сказав Рославець, — що ти авантюрино, це я знав, але за добре діло спасибіг…
А панна каштелянівна притулила до себе даму з фрауцимру, що хлипала, позеленівши від жаху. Рославець підійшов до неї.
— Дякую тобі за ласку, — Оленка хмуро відвернулася від нього, — хто ж міг знати, що вашець такий давній ребелізантський конфідент. Але за мене міг ти й не турбуватись.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «День гніву» автора Косач Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Юрій Косач ДЕНЬ ГНІВУ Роман про 1648 рік Публікується в авторській редакції“ на сторінці 93. Приємного читання.