Розділ «Юрій Косач ДЕНЬ ГНІВУ Роман про 1648 рік Публікується в авторській редакції»

— Як хто, — знизав плечима Рославець, — що панна для нас утрачена, не гадаю — в її серці тепер буря. Може, колись думатиме інакше. Час покаже.

І йому пора було збиратись в дорогу. Груша сповнив його новими думками.

З темряви вкрадливо приступив до нього Римша. Облизував губи, мов кіт, обіпханий чересами, обвішаний різьбленою зброєю.

— Так що ж, вашмосте, пора й нам?..

Рославець так і не знав, що йому робити з цією личиною.

— Ти не козакуєш, Римшо?..

— Рада б душа, але гріхи, магістре… Треба сповнити обітницю. Я ж їду до отця вашого Тризни в Печерськ відмолювати гріхи…

— А це що?

Рославець поклепав по чересах.

— Мамона, магістре. Ліс рубають, тріски летять. Має взяти хлоп, краще я візьму. Він і так не знатиме, що з тим зробити. А наш брат дасть собі раду…

— На вота в лаврі оддасиш, ланцю…

— Авжеж, магістре, тільки й тієї думки в мене.

Але Рославець, дивлячись на ці приплющені оченята, був певний, що такі череси лаври ніколи не побачать.

Проте без Римші було б і йому турботно.

5

Пан на Четвертні князь Степан Святополк Четвертинський з непокоєм ждав доньки; з Острога нарочитий сповістив, що їдуть враз із дочкою новгородського каштеляна, але ж бо заграви нічно й денно з Дніпрового боку, купи бачили під Васильковом, а Погорина клекоче — тільки іскри: пожежа. Проте з великою втіхою прийняв вість, що княжна Петронелля з обозом і панна каштелянівна пороном[271] переїхали Горинь.

В Новій Четвертні того дня був з’їзд — крім отця Пацічеллі, італійського абата в подорожі до Лубен, кількох братів Гуляницьких, завжди милих князеві, прибув здалека пан Костянтин Поклонський, римського обряду білоруський шляхтич, підкоморій Вітебський, й переїздом з фамілії: князь Олександер, мінський каштелян, й ротмістр Ілля — військовий. Було теж з іменитих польських гостей декілька втікачів з Подніпров’я й Брацлавщини: комісар Ожґа, Ян Прухницький з Межибожа, Ян Барза з Болезова, Бебельський і багато інших.

Гостювання у князя було пишне; цей світлий потомок руських князів жив широко й гостинно. Його Четвертні ніхто не минав. День і ніч було глітно від гостей, в подвір’ї завізно від ридванів.

Одні їхали до князя, бо були посвоячені й заприязнені, другі, щоб слухати науки, мудрої й дотепної, треті — задля щедрого частування. Навіть польська шляхта, хоч і не любила киязя, Четвертні не оминала. Музика, витворна страва, барани, дичина, фазани, кращі вина, малага, херес і бургунд виносили з князівських льохів для доброго товариства, й вгинались в замочку, тріщали столи.

Панна Стеткевичівна — й так мовчазна й задумана (хоч князь і сміявся, аж заходився, аж біла борода й живіт йому тряслись, коли слухав оповіді про пригоду з ребелізантами) — мала прикру вість: ротмістр Ілля, князь Четвертинський, що з хоругвою легких панянських їхав з Богуслава у Житомир і знав про подробиці корсунського дебаклю, розповів, що ротмістр Януш Корсак сильно ранений від полковника Мрозовицького.