Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

— Он як! Отже, вам щось відомо?

— Навіть більше, Станіславе, я майже розкрив цю справу.

— Отже, після того як ми розійшлися у «Медовій Єві», ви також не гаяли часу? — радісно запитав поліціянт.

— Нічого я не зробив. Просто встиг отримати телеграму від друзів з віденської поліції.

— Якого змісту? — поліцейський натягнувся, як струна, і з нетерпінням чекав відповіді.

— Не поспішайте, Станіславе. Я все розповім згодом. Для вас, однак, втішна новина — слідчі з Відня сюди не збираються.

— Благослови вас Бог, Германе!

Поліціянт ледве стримував себе, щоб не стиснути Кисловича в обіймах.

— Нам доведеться зробити все самим, — додав той, — з цієї миті будьте уважні...

Єва вийшла з дверей Товариського клубу і попрямувала до чоловіків. Повідомивши, що справу вже вирішено, вона запропонувала більше не гаяти часу. Станіслав, що тепер помітно повеселішав і ніяк не міг приховати своєї радості, гепнувся на візницьку лаву. Озирнувшись, він запитав у пані Гроцької, в який бік їхати.

— Чи знаєте ви, пане Станіславе, де був колись мисливський будинок старости Огжієвського? — мовила та.

На щастя, поліціянт зумів себе стримати і відповів цілком спокійно:

— Атож, пані Єво. Здається, його перебудували на віллу.

— Ваша правда, мій друже. Вілла має назву «Діана». Поруч багато простору для стрільби і там ніхто нам не завадить.

— Як скажете, — мовив Станіслав, і вони рушили.

Прибувши на місце, стрільці найперше випили гарячого чаю, який привезли з собою, а потім заходились розставляти коркові мішені. Коли це було зроблено, Герман запропонував перевірити зброю. Усі взялися до своїх револьверів, і, хоч ті були в бездоганному стані, вони виконали цей ритуал.

Кислович стріляв першим. Майже не цілячись, а тільки примружуючи ліве око, він тричі влучив з двадцяти кроків у самісіньке «яблучко». Єва і Станіслав зааплодували.

— Cest magnifique![11] — вигукнула Єва. — Cest magnifique!

— Merci, — відповів Герман, — тепер ваша черга.

Пані Гроцька націлилась і зробила перший постріл.