Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

— Такого ніколи зі мною не було раніше.

— Що ж, часом тутешнє повітря дурманить людям голову, — промовила жінка, — а може, служниця зробила заміцний глінтвейн.

Єва попрямувала до дверей.

— За півгодини буде накритий сніданок, — додала вона, — а потім, якщо ваші плани не змінилися, ми їдемо стріляти.

— З приємністю, — відповів Герман.

Щойно Єва вийшла за двері, чоловік рвучко зняв із себе дивакуватий халат і роззирнувся по кімнаті, шукаючи свій одяг. Той виявився в кутку кімнати, ретельно складений на кріслі. Поряд, на столику, лежав його «Гассер». Кислович швидко одягся і пристебнув до пояса зброю. За мить двері кімнати знову прочинились і досередини зайшов усміхнений Станіслав. З рота в нього стирчала запалена люлька — ще одне свідчення того, що поліціянт перебуває в чудовому гуморі.

— Доброго ранку, мій друже! — привітався він. — Як почуваєтесь?

— Дідько! — замість відповіді процідив Герман. — Що сталося з нами вчора?

Поліціянт безтурботно знизав плечима.

— Схоже, перебрали трохи того чудового глінтвейну. Таке буває, знаєте...

Кислович стрімко рушив до дверей.

— Ви куди? — спитав Станіслав.

Герман зупинився і глянув кудись повз нього.

— Треба дещо перевірити, хоча... ні... Ви зробите це краще за мене...

— Що саме? — поліціянт із жалем витягнув з рота люльку.

— Накажіть своїм людям перевірити, хто в цьому містечку поселився одночасно з нашими товстунами. В той самий день, з різницею в годину-дві, — промовив Герман, — зробіть це ще до нашого уроку стрільби.

— Гаразд, — кивнув той.

— Тільки... — Кислович заговорив пошепки. — Ані слова про це Єві.

Поліцейський театральним жестом показав, що замикає вуста на ключ.

— А ви куди? — одразу після цього запитав він.