Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

— Вибачте за це запитання, — Єва підвелася й подала йому руку. — Я тільки хотіла сказати, що крім уроків стрільби охоче отримала би кілька уроків французької. Qu’en dites-vous?[9]

— Avec plaisir[10], — відповів чоловік. — Але деякі речі я хотів би з’ясувати до цих занять.

— Що ж, маю надію, я зможу вам допомогти, — господиня повернулася на своє місце.

— Дозвольте мені ще раз оглянути ваше помешкання, — твердо вимовив Герман.

Єва, схоже, була трохи здивована таким проханням, проте аж ніяк не приголомшена, як міг сподіватися Кислович. Могло здатись, що опівнічні обшуки були звичними для неї. Жестом, сповненим втоми і спокою, вона дала зрозуміти, що Герман може собі нишпорити де завгодно і скільки знадобиться часу.

— Скажіть тільки, дорогий пане Кисловичу, що саме ви тут шукаєте? — запитала вона. — Можете мені повірити, я добре знаю цей будинок і зможу вам допомогти.

— Щиро кажучи, пані Єво, — дещо схвильовано мовив Герман, — ми шукаємо тут п’ятьох товстосумів, які нещодавно зникли.

Жінка не стримала сміху.

— Тут, Германе, тут? Ви гадаєте, вони переховуються у мене?

Він уклонився замість відповіді і зачекав, доки служниця, що принесла глінтвейн, за наказом господині запропонує йти за нею слідом.

Станіслав, не випускаючи теплої склянки з рук, пішов за ними. На обличчі поліціянта було написано, як сильно мучиться цей бідолаха. З одного боку, він дуже боявся зіпсувати добрі стосунки з Свою, а з іншого — ця справа, у разі провалу, буде коштувати йому значно більше за гостинність пані Гроцької. До того ж, Герман випромінював упевненість. Здавалось, саме зараз настане та мить, коли цій історії буде покладено край!

Кислович добрих півгодини витратив, ретельно обстежуючи перший поверх. Не знайшовши, втім, нічого, що могло б указати на присутність там товстунів, Герман почав поволі, мовби втомлений тяжкою працею, підніматися на другий поверх. Зайшовши в першу кімнату, він несподівано відчув запаморочливий аромат квітів. Озирнувшись, помітив, що залишився в цій кімнаті сам — поліцейський і служниця кудись зникли. «Що ж, — подумалось йому, — продовжу без їхньої участі...» Припавши до стіни, чоловік почав простукувати стіну, шукаючи там потаємні двері або заховану нішу, проте запах відволікав його. Найдивнішим здавалося те, що квітів ніде не було. Ні тут, ні за дверима в коридорі...

За мить уже здалося, що він чує зовсім не квітковий аромат, а радше східні прянощі або ж олію якогось таємничого дерева, що уявилося йому посеред сяйної галявини... Відігнавши від себе це марення, Кислович подався до інших покоїв, де було облаштовано художницьку майстерню. Біля широкого вікна стояв закритий простирадлом мольберт, а поруч на столику лежали пензлі і палітра. «Он як, — посміхнувся Герман, — то Єва, виходить, кохається в малярстві...» Знявши простирадло, він раптом побачив ту саму галявину, яка щойно йому привиділась. Знову почувся запах чи то квітів, чи то східних прянощів, і світ на полотні став цілком реальним. Ба більше! Цей світ опинився навколо, або ж це Герман якимось дивом став його часткою.

«Що коїться? — пронеслося в голові чоловіка. — Невже я п’яний? А може, сплю? А може, курва, здурів?!»

Останній здогад ударив шаленим дзвоном по розпечених мізках і звалив його на долівку. Кольорове небо над головою завертілося, як дзиґа, а коли зупинилось, Кислович спробував звестись. Та ледве спершись на лікті, він застиг, роззявивши рота від побаченого. Неподалік стояла напівоголена Єва, тримаючи в руках батіг, а довкола неї, по колу, ніби вчені свині, рачкували п’ятеро тлустих чоловіків. Ті також були роздягнені, і масивні складки жиру потворно тіпались у такт кожному рухові.

Герман пригадав, як сильно недолюблює товстих людей, і бридкий клубок підступив йому до горла.

— Ось вони, — промовив він, — ось вони з нею:.. Але... але де тепер я?

Зненацька Єва зупинила товстунів і зняла з себе решту одягу. Вони поповзли до неї, пожадливо тягнучись до її тіла, але жінка дозволяла небагато: торкнутись коліна, лизнути живіт, вдихнути запах шкіри... Водночас вона нещадно шмагала їхні руки і плечі, але ті, виючи від болю, все одно поривались уперед.

Нарешті Єва помітила Германа. Одним змахом батога жінка наказала товстунам відступити і неквапно, колихаючи розкішними персами, наблизилася до нього.

— Знайшов? — сміючись, запитала вона.