Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

— Хай їм біс! — Станіслав аж підскочив від здивування. — Ми їх шукаємо, а вони любісінько сплять!

— Тихіше, тихіше, — мовила Єва, — у них режим. Не можна їм зараз прокидатися.

Усі троє вийшли навшпиньках.

— Слухайте, пані Єво, — вже за дверима запитав поліціянт, — а в чому все-таки полягає ваш метод схуднення? Може б, і мені він придався?

Жінка перевела погляд на Германа.

— Запитайте у пана Кисловича. Він вам розповість. Якщо захоче...

Внизу їх з нетерпінням чекав похмурий хірург. Пані Гроцька тепер справді стала вдовою.

За вікном виднілись зледенілі береги Вісли і самотні обриси Вавелю. «Зима в Кракові нічим не відрізняється від зими в Трускавці, — подумалось Герману, — однаково не хочеться висувати носа на вулицю». Він потягнувся за цигаркою і сірниками. В кімнаті почулися легкі кроки, і навпроти вікна постав оголений жіночий силует. Чоловік не встиг запалити цигарку.

— Я не збираюся чекати, поки ти будеш курити, — категорично мовила Єва.

Жінка лягла поруч.

— А ще хочу знову відвідати «Медову Єву». Цілий рік минув, я скучила... Скучила навіть за тим телепнем Станіславом.

Єва натягнула на себе і Германа теплу ковдру.

— Я маю нових замовників, — пошепки додала вона, — товсті і багаті... Тільки більше мені не заважай.

Пртрети звірів

Навесні 1899 року мені трапилась нагода побувати в Карпатах, звідкіля родом мої батьки. Після закінчення студій у Будапешті я десять років мандрував по світу у численних відрядженнях, якими щедро забезпечувала мене компанія «Royal Villamos», проте жодного разу не побував на своїй батьківщині, яку, щиро кажучи, майже не пам’ятав.

Моя компанія займається електрифікацією усіляких технічних пережитків: водяних млинів, тартаків, гомор, підсилюючи їхні механізми електродвигунами. Власне, останнє і було моєю справою. Я — інженер.

Можливо, я ніколи б сюди не потрапив, якби місцевих магнатів не зацікавив технічний прогрес. Точніше, не самі винаходи, а те, як можна з їх допомогою збільшити свої прибутки. Щоразу, вже на місці, я мусив повторювати замовнику всі свої аргументи, які перед цим виклав у листуванні, бо коли мова заходила про капіталовкладення, вельможі давилися від скупості. Щойно їх вдруге вдавалося переконати, я замовляв з Будапешта все необхідне устаткування і брався до роботи. І так усі десять років.

Цього разу я мав переконати графа Фредеріка Шенборна, що володів численними млинами неподалік Мункача. З листів мені, однак, здалося, що цей чоловік зовсім не скнара, крім того, жваво цікавиться новинками, а отже, мав би стати справжньою знахідкою для «Royal Villamos».

Щоправда, я так і не дочекався від нього офіційного запрошення, втім, вирішив, що коли одного дня з’явлюся перед ним, граф навряд чи мене прожене. До того ж знаючи, що я вже готовий взятися до роботи.

Навіть не відправивши графу телеграму, я вирушив у дорогу.