Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

— Розповім пізніше.

— Але ж Єва чекає нас за сніданком...

— Скажіть, що я був дуже спантеличений і мусив привести себе до ладу. Її це не здивує. Чекатиму вас о другій біля Товариського клубу.

Герман вийшов з кімнати, безшумно зійшов сходами і минувши вітальню, опинився згодом на вулиці. Ні служниця, ні господиня його не помітили.

Рівно о другій, як і було домовлено, всі троє знову зустрілися. Єва і Станіслав під’їхали до Товариського клубу на санях, де їх уже чекав Герман. Кислович виглядав спокійним і впевненим. Таким, яким він уперше з’явився на віллі у пані Стефи. Єва радісно посміхалася йому, а поліціянт далі курив свою люльку.

— Ну, нарешті, — промовила пані Гроцька, коли Кислович подав їй руку і допоміг вийти з саней, — нарешті ми їдемо стріляти. Я не могла дочекатись.

— Я також, — посміхнувся Герман.

— Хвильку зачекайте мене, панове, я мушу зайти до господаря клубу в одній справі, — мовила жінка.

— Супроводити вас? — запитав поліціянт.

— Не турбуйтесь, Станіславе, — відповіла вона, — почекайте мене тут.

Чоловіки вклонились і мовчки чекали, поки Єва зайде всередину.

— Дізналися щось? — запитав тоді Герман.

— Аякже, ви були праві, пане Кислович. Справді одночасно з фон Ранінгером, Гайсманом та рештою в іншому місці поселилося п’ятеро добродіїв. Причому, з такою самою різницею в часі... 15-го, 17-го, 18-го і двоє — 20 січня. Імена постояльців...

— І виїхали вони також одночасно, — перебив той.

— Саме так! 10 лютого.

— Як називається місце, де проживали всі ці alter ego?

— Вілла «Діана», це зо три милі звідси, на окраїні. Колись це був мисливський будинок місцевого старости. Теперішній власник ніколи там не буває. Керує віллою розпорядник, але й той нечасто там з’являється. Тільки коли потрібно когось поселити або забрати гроші.

— Чудово, Станіславе, — похвалив Герман, — ви, бува, не запитали в пані Гроцької, де саме вона хоче провести наш урок?

— Ні.

— Тоді я готовий битися об заклад, що це буде біля вілли «Діана».