Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

— Звичайно, — відповів практикант і витягнув її зі свого сховку в шафі.

— Паскудна історія з тим сраним магом, — продовжив ад’юнкт, наповнюючи склянки, — хто б міг подумати, що він пов’язаний з імперською контррозвідкою.

— Де контрабанда, там і контррозвідка, — випивши, сказав комісар, — нічого дивного.

Самковський засміявся і повторно налив.

— Це остання. — Вістович знову закурив у відчинене вікно. — Можливо, сьогодні я таки піду до театру. Ввечері там грають Фредра...

Таємниця Єви

У вітальні на чільному місці висіла карта Австро-Угорської імперії. Заледве чи вдалося б відшукати на ній місцевий повіт, але господарям, схоже, було байдуже. Як і гостю, що нерухомо сидів навпроти каміна, дивлячись, мов зачарований, на вогонь. Поруч стояла нерозібрана валіза, разом з якою до вітальні знадвору потрапили крихти снігу. Вони потроху танули, лишаючи замість себе темні мокрі плями.

До кімнати проник запах свіжозвареної кави. Чоловік посміхнувся, але не відірвав погляду від вогню. Шкіра на його обличчі вже стала сухою, мов папір, а повіки нагрілися до гарячого, однак він залишався на місці.

Тільки коли до вітальні зайшла господиня, жінка років шістдесяти, гість чемно звівся на ноги. Господиня йшла повільно, тримаючи в руках тацю з блискучим кавником, крихітним горнятком і печивом.

— Знаєте, я рідко готую каву, — зізналася вона, — тільки коли про те просять мої гості... Бо ж знаєте, наш Трускавець славиться геть з іншого.

— Даруйте за клопіт, — перепросив чоловік.

— Ніякого клопоту, — відповіла господиня, — от тільки чи сподобається пану моя кава. Адже пан з Лемберга. Так?

— З Лемберга, — підтвердив гість, — але не турбуйтесь. Пахне вона пречудово.

Жінка посміхнулась і вийшла, відмітивши про себе, що цей пан, який буде її постояльцем найближчі кілька днів, досить учтивий і приємний зовні добродій.

Той, у свою чергу, відсьорбнувши трохи кави, невдоволено скривився. Це містечко справді славилося з іншого...

Постоялець з’їв трохи печива і, взявши свою валізу, подався сходами нагору. Там для нього була готова дещо прохолодна, але чиста й затишна кімната. З вікна виднівся засніжений парк і гострий шпиль надкаптажного будиночка джерела «Едвард».

Неподалік досі чергував поліціянт, який привів його сюди і, згорбившись від морозу, легенько пританцьовував, щоб зігрітись. Танець його трохи нагадував краков’як. Невдовзі під’їхали чималі сани, з яких вийшов чоловік у цивільному. Поліціянт виструнчився і щось промовив прибулому. Той кивнув і подався до будинку, з якого за ним спостерігали.

За кілька хвилин його кроки залунали внизу. Було чути, як він привітався з господинею і запитав, як почувається гість.

— Чудово почуваюсь, — відповів замість неї постоялець, спускаючись назад у вітальню, — тільки тут холодніше, ніж у Львові. Місцева поліція може цьому зарадити?

Прибулий засміявся і розвів руками. За хвилю він щиросердно згріб гостя в обійми.