Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

— Вітаю вас, Германе, — сказав поліцейський, — чи добре їхалось сюди зі Львова?

Гість виглядав дещо спантеличеним. Схоже, він не очікував такого сплеску дружніх почуттів.

— Дякую, незле, — промовив постоялець, — от тільки зимно.

— То дурниці, — махнув рукою поліцейський, — пані Стефа нам зараз зготує гарячого вина.

— Я вже пив її каву.

— Нічого, — підморгнув йому співрозмовник, — ці два напої можна змішувати.

— Пане Станіславе, вам додавати корицю? — почувся з-за дверей голос господині.

— Так, моя люба, буду вам вдячний, — гукнув поліцейський у відповідь.

— А нашому гостю?

— І йому також.

Герман, якого не спитали, чи любить він корицю, знову сів навпроти каміна. Йому, схоже, хотілося якнайшвидше перейти до справи.

— Дякую, що поселили мене в такому гарному будинку, Станіславе. Зізнатися, я навіть не сподівався на таку щедрість, — почав гість.

— Дрібниці, — відмахнувся той, — кілька місяців тому я витяг чоловіка пані Стефи з однієї вельми неприємної історії. За це й заслужив її прихильність. Тому вона завжди рада мені допомогти. Звісно, якщо немає інших жильців. Відколи виявили, що тутешня смердюча вода зцілює, багато місцевих живе з того, що приймає постояльців, які нею лікуються... Закуримо?

Герман кивнув і дістав з кишені портсигар. Поліцейський заходився розкурювати люльку. Тютюн він мав як завжди відмінний. У цьому Станіслав себе неабияк поважав.

— А ви зовсім не змінилися за останні два роки, — промовив він, пустивши перше кільце диму.

— А ви трохи погладшали, — відповів Герман.

— А-а-а, я пригадую. Ви не любите товстунів.

— Недолюблюю, — уточнив той.

Обоє розсміялися.

— Дякую, що відгукнулись на моє прохання приїхати, Германе. Ви насправді мені дуже потрібні, — сказав поліцейський.