Розділ «Книга друга Воскресіння Люцифера»

— Ти кажеш... ми з тобою тут зустрічалися? — пошепки озвався він.

— Недавно, Радане... І бесідували про заповітне...

— Дивно. Свідомість мовчить. Імла... Білий туман. Позаду — гримить минуле... за тонким покривалом, тільки торкнися його... і загуркоче буря... А спереду — порожньо...

— Ходімо, Радане. Нас чекає вогнище...

— Ходімо, дівчинко...

Вони виступили з люка магнетона на шовковисту, пухнасту траву. Під корбиком, де приземлився апарат, вирувала прозора течія Дніпра. Вгорі нависали кручі Правобережжя, зарослі чагарями, плакучими вербами, соснами. На Лівобережжі, над смугою синіх лісів сходило багрове кружало сонця.

Радан глибоко вдихнув ранкове повітря, помилувався білими вітрилами прогулянкових яхт, що виднілися в промоїнах туману над річковим плесом. Потім завважив, що Гейя порається біля маленької галявинки, складаючи в її центрі купку хмизу. Підійшов до неї, сів на один з плескатих каменів, загорнувшись в плед.

— Якось прохолодно... мене лихоманить...

— Запалимо вогнище, ти зігрієшся, учителю...

— Це відбувалося тут?

— Тут, Радане. Це твоє улюблене місце. Ти гуляв завжди самотньо, палив багаття. А одного разу... я теж наблизилася сюди, гуляючи. Співала пісню. Тобі сподобалися слова пісні. Ти запросив мене до вогню...

Вона чиркнула запальничкою, язички полум’я застрибали між гіллям, блакитний димок цівкою піднявся над горбиком.

— Мені сподобалася пісня, ти кажеш? А яка пісня, про що?

— Про тишу, Радане...

— Тиша... Мовчання... Я багато думав про Мовчання... Ти знаєш, що таке Мовчання, Гейе?

— Тайна. Це вражаюча глибина, нерозгадана людиною...

— Мовчання — Мати всього Сущого. З Мовчання народжується Слово, Логос. Отже, Мовчання — Бог. Заспівай мені про тишу, Гейе. Може, я згадаю?

Дівчина несміливо почала співати, хвилювання душило її. Потім вона посмілішала, спостерігаючи, як уважно дослухається Радан-Джордано до слів. Закінчивши останній куплет, вона зненацька запитала:

— Чи сподобалися тобі слова?

— Я ж не знаю твоєї мови, Гейє,— здивовано відповів Радан. Потім усміхнувся.— А-а, ти гадаєш, що я містифікую? Правда, правда, моя дівчинко, я уважно дослухався до тексту... Прекрасна мелодія, глибока щирість твого голосу... а слова незбагненні... Щось знайоме, близьке, щось хвилююче... Тільки ж не торкнешся, не розбудиш... От якби перекласти на латину, на італійську мову...