Розділ «Книга друга Воскресіння Люцифера»

Вічність — дитя, котре грає в шашки, царство дитини.

Прагнучи до меж душі, їх не розшукаєш, навіть якщо пройдеш весь космос,— таке глибинне царство Логоса.

Один дорівнює тисячам, якщо він найкращий.

Геракліт

Розсипані знаки

Речислав того ж дня вилетів на Алтай. Магнетон приземлився на Катунському космодромі в Уймонській долині. Головного Детектива Планети зустрічали найближчі помічники, які вже приступили до розслідування таємниці втечі. Привітавшись, Речислав дав їм знак іти за ним. У повній тиші всі зібралися в кабінеті головного Диспетчера космодрому. Детектив глянув на далекі пасма гір, що виднілися у широкому вікні, важко зітхнув і запитав, не дивлячись зокрема на когось:

— Пощастило здобути конкретні факти... що розкрили б причини втечі, методи, співучасників?

— Щодо методу,— обізвався Диспетчер — сивий, чорноокий учений,— то тут відсутня будь-яка таємниця. Практично всі члени Дитячої Республіки проходили стажування на нашому космодромі, оволодівали майстерністю навігації, зореплавання, пілотування... коротше, всього того, що необхідне для мандрів у просторі...

— Ну, це ясно,— кивнув Речислав.— Усіх повноцінних дітей ми готуємо для життя за межами Планети, якщо вони забажають цього. Проте як вони оволоділи експериментальним космокрейсером?

— Ми не знали, навіть не підозрювали, що таке може статися,— розгублено розвів руками Диспетчер.— Ініціативна група з дванадцяти хлопців та дівчаток висловила бажання познайомитися з кораблем для часово-просторової інверсії. Педагогічна Рада не заперечувала. Навпаки, дала найкращі рекомендації. Вважалося, що ця група складатиме в майбутньому цільний, здружений екіпаж.

Отже, жодних секретів для дітей, не було. Старші космонавти кілька разів експериментували разом з претендентами. В межах Сонячної системи проводилися досліди по інверсії. «Стрибки» в часі й просторі здійснювалися, ясна річ, невеликі... всього на кілька хвилин... і на сто-двісті тисяч кілометрів....

— Ах, яка сліпота,— махнув рукою Речислав.— Ми всі проморгали, і я найбільше в тім числі. Ми ігнорували буйну енергію юності, допустивши їх не до якогось там «порохового льоху», як у відомому прислів’ї... а буквально до космічних важелів. Ви кажете — маленькі стрибки! Але треба було збагнути, що вони готуються до великих... до титанічних! Гаразд, а що ж далі?

— У день втечі все було як завжди. Дитячу групу зустрів наставник-космопілот Герон, він мав з учнями провести експериментальний стрибок до Плутона...

— А в часі?

— На десять-п’ятнадцять хвилин. Вектор стрибка перевірили гравіолокатором, коридор в часі-просторі був чистий. Зненацька Герона викликали до диспетчерської...

— Хто?

— Виклик зроблено від імені чергового. Насправді — містифікація. Коли Герон зрозумів, що його ошукали, було пізно. «Прометей» стартував...

— Хто ж містифікував?

— Та хто ж? Втікачі. Вони до смішного просто обвели нас довкола пальця. Заздалегідь встановили неподалік від диспетчерської радіомаячок з підробленим записом термінового виклику...

— Ясно, ясно,— нетерпляче підганяв Речислав.— Що далі?