Розділ «Книга друга Воскресіння Люцифера»

Гейя запитала про це у незабудки, у троянди, у верби, у шипшини. Рослини мовчали. Нарешті почулася відповідь при контакті з багатовіковим дубом:

— Те, про що ти питаєш, корінь нашої сім’ї. Хто ж оголює корінь? І що станеться після цього?

Дівчина розгублено запитала:

— Як же сягнути мені ясності й глибини у дружбі з рослинами? Хто допоможе?

— Ти сама даєш відповідь,— мовив дуб.— Ясністю дружби, глибиною почуття. Дивні ви, люди. Промовляєте слова, ніби уві сні. Шукаєте річ, котру тримаєте в руках. Той, кого ти назвала Людиною-Квіткою, зумів увійти в нашу спільноту. Чому б тобі не повторити цей крок? Він знає те, про що ти питаєш. Матиме право — скаже тобі. Зустрінься з ним...

— А як?

— Стежка в тобі. Ти вже чула про це...

Гейя почала палко кликати Фітогомо. Рвала серце надією, посилала думку понад віками, ткала містки спільності, любові, спорідненості. «Де ти, таємничий, легендарний, казковий друже? Мрія ти чи реальність? Як розбудити час, що розділив наші епохи?»

Психополе вібрувало тривогою, в душі вирували потоки фраз, голосів, думок людей, тварин, далеких світів, проте весь цей калейдоскоп сплітався у невиразне, неозначене полотно. Голос Людини-Квітки не виокремлювався з ріки буття, не відгукувався на її поклик.

У ці дні блискавицею різонула по серцю вість про трагедію з Раданом. До її криївки на луках прибігли товариші з Трипільської школи і повідомили, що учитель в психоколапсі, що він досліджував проблему ПСІЛ-мандрів у часі, що ототожнювався з образом Джордано і не зумів своєчасно вернутися назад. Лікарі в розпачі, життя учителя на волосинці.

— Де він? — запитала дівчина, відчуваючи, як незримий струмінь енергії потрясає все тіло.

— У Верхньодніпровському пси-центрі.

Гейя мовчки зібралася, покинула свій курінь і того ж вечора була біля нього. Вона збагнула серцем єдине, невідкладне рішення. Бути з ним на цій смертельній межі. Бо без нього світ стане пустелею...

Перше пробудження Радана було шоком, ударом для Гейї. Він не впізнав учениці. І не лише !!, а й довколишнього світу. Запитав про день, про вік, про назву планети, де він опинився. Ніби пришелець з іншого світу. Навіть тіні Раданової не залишилося в свідомості тієї істоти, котра вернулася в двадцять перший вік після небезпечного експерименту.

Тяжко. Невимовно болісно. Реальність насміхається над нами. Пишаємося знанням глибин матерії, Космосу, генетичних структур, а безсилі перед загадкою свідомості, що складає підвалину особи. Віками змагалися за форму, за тіло, ігноруючи основне — невидиму сутність буття.

Приходив головний лікар пси-центру Боривітер,, з ним ще кілька незнайомих фахівців. Переглядали записи діагностичних комплексів, спостерігали за динамічним відображенням фізіопсихомоделі організму Радана на екрані. Прислали для Гейї зміну — біляву мініатюрну дівчинку — сестру милосердя. Вона чергувала по дві-три години, решту часу Гейя забирала собі.

Минуло три доби.

Хворий не виходив з колапсу. Серце, дихання, динаміка решти внутрішніх органів поверталася до норми.

Надвечір Гейю викликав до екрана Інформу Крон, Стримано привітався, пильно глянув у дівочі зіниці.

— Мені Боривітер про все сказав. Ти прекрасно вчинила, що поспішила сюди.