Розділ «Книга друга Воскресіння Люцифера»

Піднімайте вгору лиця.

До злагоди, до пригоди

Поведе нас Вогневиця!

На екрані поруч з Тереном з’явилися всі юнаки й дівчатка: дванадцятеро втікачів дружно проспівали останній куплет і приспів:

Хочеш Знову народиться

В Громовицю, в Блискавицю?

За воротами печалі —

Буйна Діва-Огневиця!

Хочеш жити в світі Духу —

Зви Чарівну Повитуху,

Із захмарного села

Баба Злагода прийшла.

Досить бою, досить зла,

Мати Лада підійшла...

— Ми закликали до своїх сердець потугу прадавньої Матері гармонії й краси,— сказав Терен.— Віримо, що Лада допоможе нам у світах небезпек і пригод. Прощайте, люди Землі!

Знову на екрані лишився один юнак. Назвався Дивооком. То було ім’я квітки, відомої більше як Петрів Батіг або Цикорій, такі ж блакиті, як у неї пелюстки, були очі в худорлявого сором’язливого підлітка. Він, ніби вибачаючись, м’яко промовляв:

— Я підтримую мого друга. Терен має рацію. Ми ще тисячі років тому могли б осягнути прорив у нову сутність буття. Але дозволили містифікаторам нав’язати численним поколінням грубу казочку про Битву в Небі, про перемогу Армії Михайла над Воїнством Сатани, про торжество Творця Світу. Прабатьки настільки недолуго мислили, що не спромоглися об’єктивно проаналізувати плин історичної реальності: кров, деспотизм, руйнації, обман; лицемірство, ошуканство, містифікації, бездуховність, екологічний розгром біосфери, занепад психосфери,— яких ще треба було доказів, щоб збагнути: в Центрі Світу поселився Ворог Буття!? Прадавні гностики мали слушність: біля керма Планетарного Корабля причаївся Узурпатор. Ось чому проти вчення гнозису нещадно виступила церква. Та й не лише вона! У Світовому Інформі наша група розшукала ветхі манускрипти, свідчення героя шумерського епосу, Сина Зірниці — Ані. Він передає цікавий переказ — один з варіантів легенди про Повстання у Небі. Тільки завершилося воно перемогою Ворохобника. Батько Космічної Сім’ї, добрий і ласкавий Правитель Зоряного Царства, потерпів поразку, бо навіть не підозрював про можливість підступу. Зрадник засів у Центрі Буття. Керівна структура світів збереглася, проте вона була просякнута емісарами Узурпатора. Ясна річ, що, втративши мудре водійство, Космос неминуче покотився до занепаду. Попередній Правитель — Батько усамітнився з юним спадкоємцем у недосяжній для Узурпатора глибині Теосу. Звідти він і послав Сина з місією Любові до поневоленої Землі. Його знищували, мордували, розпинали, оббріхували, нарекли Сатаною. Згодом його ім’ям сотворили низку, культів, ханжеських законів, етичних табу, цинічних заборон. Буттєва сфера проросла наскрізь лицемірством і розпадом. І ми зі своєю космічною технологією та гнозисом аніскілечки не втекли від лицемірства минулих віків...

— Дивоок, я з тобою! — палко вигукнула золотокоса дівчинка в блакитній сукні, стаючи поряд з хлопцем.— Справді, що можна було осягнути з допомогою етично-моральних імперативів та канонів? Хіба не була вся вікова практика церкви та школи дикою муштрою ніжного духу дітей? Хіба не формували з пластичної субстанції дитинності нещадних закривавлених ландскнехтів, громил для поневолення тих чи інших народів?

Батьки! Чому ми й досі сліпі щодо принципу так званої етичності? Хіба прекрасна квітка «етична»? Вона просто є те, що є. Гранична гармонія, консонанс краси. Не відносна — а всеосяжна, для бджоли, птаха, людини, звіра, Бога, Титана, для мінералів, бо вона все одухотворює, все віталізує. Такою має бути Людина — реалізувати себе, свою прекрасну суть без імперативу етики чи моралі, без «заповідей», а просто так, як квітка! Щоб, діючи гармонійно, ми не пишалися, що «виконуємо заповіді», ніби дресировані звірі в цирку.

Тисячолітнє панування «заповідей» показало, що все це — грандіозна містифікація. Шлях Синів Геї — Титанів — поза «етикою». Це шлях відновлення Любові між Дітьми й Матір’ю Геєю, між Духом і Батьком Ураном. Батьки! Не гнівайтеся на дітей, що порушили заборола табу, витворених в прадавності. Ви колись подякуєте нам за це свавілля. Радість прийде поза етикою, так як розквітає пуп’янок у квітку... А фантоми нехай щезають, ідуть туди, звідки вийшли,— у царство Мари.