Розділ «Книга друга Воскресіння Люцифера»

Ага! Це — цитати з «Пісні Надземної». Записи так званого вогняного контакту з Учителями Гімалайської Твердині. Колись це називалося ясновидінням, ясночуттям. Тепер кожен десятий юнак чи дівчина має змогу «чути» інформаційні потоки віків, збережені в ноосферних архівах. Що ж, епіграфи цікаві і дають харч для роздуму. А що ж сам текст? До чого закликає?

«Друже мій!

Хто ти — не знаю. Який ти — не відаю.

Може, ти юна дівчинка, котра очікує небесного принца з невідомого світу? Чи зріла жінка — мати багатьох дітей? Чи захоплений студент, який схиляється над зотлілими манускриптами давнини, розшукуючи там сліди вічно діяльного Духа? А можливо, виснажений сумнівами учений? Чи ти ще лише дух незримого світу і готуєшся до тяжких земних стежок?

Хто б ти не був, де б ти не був, який би ти не був — вітаю тебе! Коли б ти не жив — у минулому, сучасному, в прийдешньому (бо для Вічності все в спільноті) — я люблю тебе! І шлю тобі своє серце, відкрите всім світам та епохам.

Що хочу сказати? Адже так багато вже сказано. Океан ідей. Потоки слів. Гори книг. Тисячі кілометрів кіно І відеоплівок. Що додам до цього?

Щире слово.

Були вже суми теології. Суми технології. Суми інтелектуальних догм. Я не буду їх повторювати.

Шлю тобі не наукове дослідження, не хитромудрий сюжет, не законодавчу доктрину. Співаю Пісню Серця. ДАЮ СУМУ ЛЮБОВІ.

Ти не запитаєш, яка в цьому потреба та необхідність,— я знаю. Ти бачиш, що світ здригається в передсмертній агонії. Бути йому чи не бути — залежить від Нас, бо це наш світ, створений нашим духом і волею...

Друже мій!

Одного разу в моє серце ввійшов Біль Світу. І став моїм болем. І я вже не міг позбавитися його — ані вдень, ні вночі.

Я усвідомив: злочинні спроби заперечувати цей біль, Ігнорувати або забувати. Я збагнув: його взагалі не повинно бути! Все живе (а живе — все!) палко жадає буття без болю, без страждання, без трагедії. Біль — То розпечений шворінь, всаджений невідомим катом у Нерв Світу.

Страждає все: мати, яка народжує дитя, пташка, що Кладе яйце, зерно, котре заперечує себе, щоб стати брунькою і паростю, клітина, що віддає власне буття для існування многоклітинного організму, волає про справедливість оленятко, спливаючи кров’ю в пащі лева, благають від неба рятунку вівці й корови на наших різницях, де готується для гурманів субстрат буття із страждання й крові, мучиться трудящий для блага абстрактного ідола — держави, карається сонце, що зігріває планети з їхнім безглуздим життям, корчиться в апокаліптичному Трепеті світовий простір, засіяний ранами зірок та галактик, прагнучих в нікуди...

О, ми знаємо з тобою, друже мій, що вчені міщани та холопствуючі перед грізним небесним деспотом жерці знайдуть у своїх катехизисах чи монографіях археологічні докази необхідності страждання, його корисності, цінності, його неминучості. Вони притягнуть для ствердження «істини» священні книги, свідоцтва авторитетів, хитросплетіння діалектики. Проте що нам до цього? Що нам у базіканні учених, запевняючих, що вони буцімто шукають істину, або в запевненнях жерців світових релігій, нібито вони знайшли істину, якщо їхня тисячолітня духовна деспотія не принесла людству Радості й Любові?!

Єдине, що варто шукати, в ім’я чого варто змагатися й помирати,— ЦЕ РАДІСТЬ! Або ЛЮБОВ, бо це одне й те ж! А якщо істина — не Любов,— нам непотрібно істини. Проте відкинемо порохняву слів, рушимо до суті!

Я збагнув: у корені цього світу відсутня Любов і Радість, бо породжене Любов’ю не може страждати, не повинне страждати!

Хто стверджує, що Світло може проявитися лише на тлі Пітьми, що Радість неможлива без Страждання, той перебуває ще на первісному рівні мислення, яке грунтується на біполярному, чорно-білому розмежуванні Світу, той ще не проник у багатомірність Світобудови, в її райдужну Поліалектику, в її глибинну Свободу. Всі «закони» детермінізму та необхідності, які вивчаються нами,— всього лиш покривало для бездуховних сліпаків, полонених ілюзією механічного Космосу. Але облишимо теорію.

Необхідно знайти рішення, що лежить в корені цього світу,— Злочин і Зрада чи Випадок, який сотворив наш Всесвіт у неосяжній космічній Лотереї?

Випадок відпадає, бо Світ надто постійний в своїй неухильній і нескінченній жорстокості. Ось чому я вирішив прийняти до своєї душі цей вічний біль і збагнути Світ, тобто — збагнути себе!