Розділ «Книга друга Воскресіння Люцифера»

І небо все — охоронцем.

Нехай навіть все це сниться,

Наче в пустелі оаза,

Та плачуть же двері темниці,

На волю втікає в’язень....

Батьки! Не сумуйте! Ми ж ваші діти! І це ваше приховане бажання здійснюється в нашій втечі.— Дівчинка вітально підняла руки вгору і в своїй білій сукні стала подібна до небесного лебедя.— Я взяла собі ім’я Беладонна! Чуєте? Назва рослини, що її боялися, а разом з тим милувалися. В ній — загроза: або здобудеш новий промінь свідомості... або втратиш навіть цей — архаїчний! Батьки й матері! Беладонна вам радісно пророкує: не бійтеся! Я обіцяю вам від імені всіх друзів, якщо там, за обрієм відомого, вималюються казкові континенти іншого буття, ми принесемо це знання до рідного гнізда! Простіть і прощайте!

Наступним озвався до людей Землі широкоплечий русявий підліток, котрий назвався ім’ям найтрагічнішої рослини — Терен. Він згадав прадавню новозавітну містерію Христа. Торкаючись золотистих юнацьких вусів, що пушком сіялися над губами, хлопець схвильовано говорив:

— Ми ніяк не могли збагнути причини двохтисячолітнього лукавства людей. Прабатькам було сказано про нагальну необхідність прориву за межі жорстокої земної структури. Але хто всерйоз прийняв застереження Учителя? З його тривожного заклику зробили низку етичних тривіальних повчань. Невже ради моральних сентенцій варто було маніфестувати Голгофу? Дві тисячі літ містифікації! Як нам не соромно було називати себе людьми розумними? Сонна гусінь — ось хто наші попередники! Гусінь, яка забула, що в її надрах задихається зародок небесного метелика.

Ви скажете, що все те — відлуння далекого минулого?, Що двадцять перший вік піднявся до космічних висот саморозкриття, самозбагнення? Гай-гай! Далеко не так! Багато в чому ми ще далі від благословенного часу нового народження. Мільйони наших ровесників — юнаків та дівчат — полонені новітніми наркотиками — втечею у ПСІЛ-ілюзіони. Ми не збагнули величного імперативу, що все небесне поле — в нашій душі. Ось чому, відкидаючи волюнтарних деміургів в царині містики, ми творимо ще тиранічніших богів у образі так званих законів Природи. А самі стали тільки маріонетками, тінями в спіралях відчужених вируючих стихій. Тому не дивуйтеся, батьки, що наша група вирішила діяти відчайдушно і безповоротно. Осягнути нові площини буття в межах жорстких стереотипів неможливо, а без такої перспективи нам не жити! На прощання — кілька поетичних рядків про це.

Відкривай душі світлицю,

Випускай Огненну Птицю!

У безмір’ї, у захмар’ї

Жде нас Діва-Огневиця!

Хочеш жити в світі Духу —

Жди Чарівну Повитуху.

Із захмарного села

Баба Злагода прийшла...

Досить бою, досить зла,

Мати Лада підійшла...

Нащо нидіти і злиться,