Розділ «Книга перша Падіння Люцифера»

— Чую, брате!

— Еге! — задоволено мугикнув кобзар.— Чую, що ви й самі вже дозріли, не розпорошили душ юнацьких на панських базарах! Слава ж тобі, Господи! Заходьте ж до моєї убогої землянки, спробую ще вам заспівати... може, востаннє... Вже людям не співаю, голос пропав... А вам — треба! Особливо тобі, Івасю, щоб не забував кобзарського ремесла... Сідайте ж, де бачите, та відкрийте душу...

Тайноок добув зі струн дзвінкий акорд, потім пробіг, пролетів старечими пальцями над ветхим деком кобзи, народжуючи тривожно-грізну мелодію нової думи.

Гей, за полями вкраїнськими,

Гей, за степами ногайськими

Чорна галич у небі кружляє, гукає,

До полуночі у далину позирає

Та для діток поживи, кривавих бенкетів шукає! Гей, гей!

Гей, козаки запорозькі на вежах високих,

На могилах далеких Сну-спочинку не знають,

Все до полудня позирають,

Між собою тривожно гомонять-промовляють, гей, гей!

— Гей, а чого ж бо то, хлопці-молодці

Та преславнії запорожці,

Птиця проклята над Перекопом кружляє,

Лихо-злощастя віщує-провіщае

Та чого ж вона жде-дожидае? Гей, гей, гей!

— Гей, та нехай помагає нам Матінка Божа,

То ж не галич проклята, а сила ворожа,

Татарву із улусів докупи збирає,