Розділ «Книга перша Падіння Люцифера»

— Ми прийшли, щоб попередити,— осмілившись, сказав я.— За вами слідкують. Жандарми звеліли своїм слугам... і вони підслухали, як ви розповідали Марічці про себе... Про далекі світи, про зорі, про польоти. Вони не вірять вам, думають, що ви злочинець. Ми чули, що готують арешт... а як будете тікати, то вб’ють. Ось! Ми й вирішили... попередити...

Я випалив усе це одним духом і, тремтячи від хвилювання, чекав, що скаже Ойра-хан. Він замислено дивився на мене, переводив погляд на Тарасика, ніби бачив за нами щось незриме, невідоме. Отямившись від задуми, важко зітхнув і сказав:

— Так-так. Я все зрозумів. Вони готують арешт. Ну що ж, зробимо для них маленьку містифікацію...

— Що ви зробите?

— Побачите,— усміхнувся Ойра-хан.— Я дуже вам вдячний, хоробрі хлоп’ята. А тепер — одне запитання до вас. Вони, ви кажете, не вірять... А ви... ви теж не вірите?

— Я вірю! Інакше не прийшов би...

— І я! — скрикнув Тарасик.

— І вам подобається те, про що я оповідав?

Дуже! — сказав я.

— А хотіли б ви полетіти до інших зірок?

— Ще й як! Ого! Мені в снах виділося, що я літаю у небі... а тут насправжки...

— Гарно кажеш,— тихо мовив Ойра-хан, схвально дивлячись на нас.— А твій друг?

— Де Павлик — там і я,— гордо відповів Тарасик.— Хоч і страшно... а ми не побоїмося!

— Он як! А батьки, школа, Земля?

— Нема батька й матері в мене,— зітхнув я.— Сирота я...

— І ти сам, Тарасику?

— Є мама... Добра в мене мама... Так ми ж не навіки? Чи, може, ви смієтеся з нас?

— Не сміюся,— серйозно відповів Ойра-хан.— Хто чогось дуже хоче — те здійснюється. Неодмінно! Тільки треба дуже-дуже захотіти! А тепер послухайте мене, хлоп’ята. Знайдіть Марічку, вона чекає вас біля цирку. Наступного дня дівчинка проведе вас на виставу. Що б зі мною не сталося — не дивуйтеся, не бійтеся! Чуєте? Не бійтеся!

. . . . . . . . . . . . . . . .

Далі мої видіння минулого складалися фрагментарно і якось хаотично. Кілька разів я бачив зборище якихось жерців, потім священиків, пізніше — жандармів, а то навіть сучасних учених, І завжди вони дружно обговорювали небезпеку появи Ойра-хана поміж людьми. Суть небезпеки кожного разу пояснювалася по-різному. Жандарм з минулого століття Їжаковський, зібравши агентів, просторікував: