Розділ «Книга перша Падіння Люцифера»

— Можна спробувати? — іронізував скептик.

— Спробуйте.

Недовірливий глядач переступив бар’єр — і ухнув у воду з головою. Пирхаючи, відпльовуючись, він чіплявся за бар’єр арени, перелазив назад. Глядачі аж хиталися від реготу та втіхи. Навіть жандарм Їжаковський сміявся до сліз, витираючи кутики очей білою хустинкою. А Ойра-хан вільно походжав поверхнею води, і вона навіть не брижилася під його ногами.

— Сатана,— почувся свистячий шепіт позаду.

Люди обурено зашикали, загомоніли. Факір, не звертаючи уваги на ті вигуки, запалив сірника, кинув його на воду, вся поверхня запалала страшним, потужним полум’ям. Жар від вогню відчули навіть в задніх рядах, глядачі зарепетували, але пломінь згас так же раптово, як і виник, а натомість вся арена покрилася килимом ніжно-рожевих маків. Квіти погойдувалися під подихом ніжного леготу і бриніли мелодійними акордами.

На арені з’явилася Марічка. З нею Ойра-хан повторив свої фокуси. А коли дівчинка пішла геть з арени, кланяючись глядачам та посилаючи поцілунки, жандарм схилився до свого сусіда і щось прошепотів. Той крикнув ілюзіоністові:

— Маю слово до пана факіра!

Ойра-хан мовчки вклонився.

— Як пан ілюзіоніст ставиться до релігії?

— Я гадаю, тут не місце для теологічних диспутів,— холодно відповів факір.

— І все-таки... якщо ви вірите в Бога... то могли б силою свого... м-м-м... мистецтва, уміння, як би це висловити? Могли б показати образ райського блаженства, Божих янголів, я не кажу, звичайно, про самого Господа...

— Чому ж,— невимушено відповів Ойра-хан.— Можна й Господа. Побачити можна все, але своїми очима...

— Не розумію...

— Дуже просто. Ось тут, на арені, з’явиться Господь, як його бачите ви! Увага, зосередьтесь!

Сусід жандарма почервонів, розгубився, на арені виник якийсь бутафорський трон, подібний до суддівського стільця у губернській канцелярії, на ньому бундючилася істота, хтозна на кого й схожа: мавпа не мавпа, людина не людина, на голові мала жандармський кашкет з кокардою, на плечах римську тогу з еполетами, у м’язистих волохатих руках замість скіпетра — поліцейську дубинку. В залі вчинилося ревище — хтось реготав, хтось обурювався. Жандарм щось гнівно шепотів своєму сконфуженому сусідові. Ойра-хан іронічно усміхався. Видіння зненацька щезло, і фокусник, наче нічого й не відбулося, підкинув угору маленьку прозору кулю; вона ширилася, роздувалася, заповнила простір під склепінням цирку, а в ній заясніли, заіскрилися золотисті жаринки-зорі. Люди охнули: перед ними мерехтіло нічне дивоколо, на його тлі з’явилися прегарні півпрозорі істоти. Вони літали поміж зірками і співали дивну пісню без слів — гармонійну, ніжну, заколисуючу.

— Я хочу туди, До них, мамцю! — почувся високий, чистий голос дитини.

Хтось засміявся. Факір піднявся над ареною і опинився у центрі сфери. Прозорі істоти утворили кільце, замкнувши Ойра-хана у грайливий хоровод. Потім вони перетворилися у гірлянду квітів, запломеніли багаттям, вогонь зненацька вибухнув з страхітливим гуркотом. Іскри посипалися на глядачів, декого навіть обпалило. Зчинився галас. Ойра-хан з криком упав на арену. На жовтій тирсі виразно виднілися криваві плями. Факір лежав непорушно. З дверей вихопився блідий Агійо, схилився над ілюзіоністом.

— Лікаря! Чи є тут лікар? — крикнув він до залу.

Кілька глядачів переступили бар’єр, схилилися над  тілом факіра. Літній лікар вийняв стетоскоп, послухав серце у Ойра-хана. Глянувши на публіку, глухо сказав:

— Смерть! Моментальний шок...