Розділ «Книга перша Падіння Люцифера»

— Хто ви? Звідки мене знаєте?

— Ходи сюди. Маємо важливе діло до тебе...

Марічка несміливо наблизилася, придивилася.

— А, це ті хлопці, що впали згори... тоді, у цирку? Першого вечора, як ми почали виступати?

— Ми,— згодився я.

— Навіщо я вам?

— Не ти нам потрібна... а Ойра-хан!

— Он як! Чого це вам заманулося побачити його?

— Ми йому про все скажемо. Велика небезпека для Ойра-хана. Ми дізналися... і вирішили знайти його, щоб попередити...

— Добре. Я хутко...

Вона побігла назад, білий пес котився поруч з нею, весело вистрибуючи. Ми поховалися в заростях, тривожно поглядаючи на хвіртку.

— Вийде чи ні? — пошепки запитав Тарасик.

— Вийде!

— А як не повірить?

— Повірить. Він одразу розгадає — де правда, де брехня...

У небі купчилися грозові хмари, шмагонула блискавиця, прокотився грім. Краплі залопотіли по листках дерев, впали на лице.

— Де ж Ойра-хан? — занепокоївся Тарасик.— Може, його нема в цирку?

— Я тут,— почувся тихий голос.

Ми затремтіли від несподіванки. Позаду нас, під дубом, бовваніла струнка постать факіра, ніби зіткана з блакитного вогню, відблиски грози іскрилися на його вбранні. Ми розгублено мовчали, заворожені незвичним виглядом Ойра-хана.

— Я вас пізнав,— озвався він.— Ви — хоробрі хлоп’ята. Що маєте мені сказати?