Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

– Так що ж це виходить… – напружився Іполит. – У пана Штока могли бути з цього приводу якісь претензії?..

– Цілком можливо, – підтвердила Муся. – Скажімо, боргові… Перстень бо шалених грошей коштує…

– Не інакше! – зрадів Іполит і замимрив собі під ніс: – Отже, Шток міг убити пана посла, аби перстень свій повернути… Або – гроші. Або і те, й інше… Цікаво, цікаво. А чи розплатився пан посол за перстень сповна? Певно, мадам Шток щось мусить знати. Піду поспілкуюсь.

– Ідіть, мій друже, – лагідно кивнула Муся.

Натхненний таким напучуванням Іполит Вікентійович розкланявся і зробив кілька кроків до дверей, що до коридору вели.

Зупинився в задумі, обернувся.

– Але ж… – мовив розгублено. – Що ж тоді зі Штоком сталося?..

– Ви ж самі сказали – нещасний випадок, – лукаво примружилась Муся і звела очі догори. – Чудово на Дніпрі сонце заходить, чи не так? Але стає прохолодно… Піду і я: наречений, певно, чекає…

Іполит Вікентійович чемно притримав перед нею двері.

Муся розчинилася в напівтемряві довгого кори дору.

– «Наречений»! – зневажливо повторив Іполит і знизав плечима. – Жах… Не розумію!

– Ну що? Продовжимо розкладати наш пасьянс? – зустрів Мусю запитанням Олексій Крапка.

Муся увійшла до каюти тиха, мов вода у склянці.

Кивнула покірно.

І виклала на стіл свої «козирні карти», знайдені в апартаментах убитого інженера в Санкт-Петербурзі: фотокартку, аркуш із нотами.

Почали з цупкого дагеротипу.

Олексій із цікавістю розглядав фотокартку.

– «Цариця Дніпра возз’єднає нас навіки»… – прочитав на звороті зображення оголеної спини. – Отже, ваш убитий інженер збирався саме сюди. І не один. Тобто його вбивця і викрадач креслення, вірогідніше, знаходиться тут.

Муся впевнено кивнула і висунула наступний «козир»: аркуші з відбитками пальців.

– Це – з клавішів і бокалу в квартирі вбитого. За розстановкою стільців біля роялю я одразу помітила, що вони грали в чотири руки.