Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Тож нехай пан посол краще над одним невігласом-сищиком сміється, ніж над усім департаментом!

«Можете бути вільним! І більше – ні-ні! Не тицяйте ніс у державні справи – крадіжками займайтеся!»

Так, рибонько, закінчилося те затишне життя, що один день та одну ніч усього і тривало.

Попіл лишився.

Попіл у серці…

І так очі запорошив, що наступного ж дня, взявши револьвер, попрямував Олексій Богданович Крапка, удівець і нещасливець, прямо на світський прийом до маєтку губернатора.

Проскочив повз лакеїв, що за поли його намагалися хапати: надто підозрілим їм здався цей молодик – з чорною, не відмитою від сажі щокою, у розстебнутому мундирі, без брильянтину на скуйовдженому волоссі.

Схопили було – та не втримали.

Пробіг цей навіжений крізь залу, туди, де в оточенні пані і панянок височив, мов Ейфелева вежа, поважний німецький посол, руку з кишені вийняв – а в ній револьвер.

Пан посол за панянками сховався.

Крик.

Ґвалт.

Як Олексію в панянок стріляти?

Скрутили його.

Повели.

Бал продовжився. Хоча настрій усе ж таки у багатьох було зіпсовано.

«То він від горя розум втратив…» – шепотіли сердешні пані і переказували страшну історію нещасного випадку, що стався вчора в мебльованих апартаментах пана Якименка…

Подейкували, що пан посол вимагав суворого покарання вбивці-невдасі.

Але завдяки друзям-адвокатам та проханню «на високе ім’я» Рудого Георгія Михайловича знайшлися пом’якшувальні обставини: стан афекту, нервовий зрив.

Та й заслуги Олексія враховано було.