Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

– І слухати не буду! – насупився Іполит.

– Шкода… – каже Муся.

Тиша запала.

Тільки чутно, як колесо по воді лопатями б’є, хвилі жене.

– Ну, кажіть уже, – сердито каже Іполит.

Муся зраділа, що може ще раз його по сліду пустити – аби лише подалі від головної лінії слідства.

А може, і користь від його паралельної дії теж буде.

– Так от, – каже Муся. – На княжні Анастасії Вілінській ви перстень побачите. Коли я з нею розмовляла, вона розповіла, що цей перстень їй пан убитий посол подарував…

– Та ви що!!! – не повірив Іполит.

– Саме так! Я ж із нею по-своєму, по-жіночому говорила – вона й зізналася.

І дуже серйозно повела далі:

– Але попереджаю вас, шановний Іполите Вікентійовичу, це інформація конфіденційна і ніяких доказів під собою не має, крім нашої приватної з княжною розмови, від якої вона відректися може. Тож княжну більше не турбуйте, а мені на слово повірте. Я той перстень попросила роздивитися. І побачила дещо цікаве.

– Що ж саме?

– Усередині персня, як годиться, є клеймо ювеліра – дві літери… Знаєте, хто цей перстень зробив?

– Хто?! – аж обличчя у Іполита витягнулося.

З досадою Муся знизала плечима:

– Ну хто? Ну?.. Думайте!

Іполит ледь по чолу себе не стукнув, вигукнув, мов навіжений:

– Шток?

– Геніально! – заплескала в долоні Муся.