Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

Та ледь помітно головою хитнула, Олексій одразу до шинквасу подався.

– Який же ви пустун, Іполите Вікентійовичу, – кокетливо відказала Муся. – Вам би про користь справи думати…

І продовжила натиск:

– То дасте мені добро на допит?

Іполит накрив її руку своєю – теплою і вологою, дістав з кишені ключ від каюти ув’язнених пані, простягнув Мусі:

– Ну як вам відмовити?

Муся хотіла було одразу ж свою ручку з його висмикнути. Та Іполит Вікентійович неабияку сміливість проявив, упіймав Мусину ручку, затиснув у своїй долоні, каже наполегливо:

– Тільки і ви це на мою користь зарахуйте…

І ручку її не відпускає, як Муся не смикається.

Уже і гості почали на них увагу звертати та на Олексія зиркати, мовляв, он дружина твоя нового кавалера знайшла. Що робитимеш?

Олексій від шинквасу неквапливо відійшов, став над обома, грізний, мов Зевс.

З подивом глянув на це «ручкання» і каже до «дружини» хмільним голосом, так щоби усі чули:

– Дозвольте! Це як же розуміти, ри… – гикнув прямо в обличчя здивованого Іполита і слово ненависне для Мусі проковтнув. – Хто це такий?

Муся зробила переляканий вигляд і прошепотіла Іполиту:

– Він дуже ревнивий…

– Хто? – не зрозумів Іполит, оглядаючи нахабного пияка.

– Наречений мій, – кивнула на того Муся. – Із Києва. Тільки, благаю, татусеві нічого не кажіть!

Олексій зробив страшні очі, навис над ними, мов тінь ведмедя над пораненим мисливцем, гості аж виделками стукати припинили. Ох і цікавий же коленкор виходить!

– Це що, жарти? – не зрозумів Іполит Вікентійович. – Звідки він тут узявся?

– Ми таємно обвінчалися ще минулої зими! Пам’ятаєте, коли я до тітки в Глобине їздила. Тепер лише зійшлися, щоби тут, у круїзі, відсвяткувати! А потім уже, як годиться, татусеві до ніг! Нехай карає, але справу зроблено.