Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

– Ой, який же ви розумник, Іполите Вікентійовичу! – похвалила Муся.

Той поважно кивнув, серветку за комір заклав.

А Муся, поки його борщ у свій полон не взяв, запитання швиденько підсунула:

– А зі Штоком що сталося?

– Випав за борт, бідака. Зачепився краваткою за колесо. Жахлива смерть…

– А свідків опитали?

– Та які там свідки, – зітхнув Іполит. – Це вночі сталося.

Хотіла Муся змовчати, аби собі ласий шматок залишити, але не втерпіла, сказала, стримуючи гнів до такого невігластва:

– А хоча б ті свідки, що бачили його останнім!

– Нічого цікавого! – заспокоїв її слідчий. – Дружина каже, що за вечерею скрутило його – от він «до вітру» прямо з-за столу зірвався. Вона його більше й не бачила. Вона впевнена, що… вибачте, небіжчик у полюбовниці ночував.

– Ай-яй-яй, – картинно захитала головою Муся. – Як же він так швидко тут полюбовницю тут завів?

Напружився Іполит:

– А що, у вас інше припущення?

– Ні-ні, що ви, – поспішила заспокоїти Муся і улесливо поглянула. – А чи не дозволите ви, шановний Іполите Вікентійовичу, мені з тими дамами самій погомоніти? Так би мовити, по-жіночому. Усе ж таки легше їм буде зі мною порозумітися…

– Навіть не знаю… – з сумнівом промовив Іполит. – Я б сам хотів… дотиснути…

– Ну, дорогенький, ну, люб’язний друже… – почала пускати бісики Муся. – Ви ж мене знаєте…

– Знаю. По-вашому все одно буде… – зітхнув Іполит Вікентійович тяжко. – О, якби ж то ви, Мар’є Матвєвно, до мене хоч мізерну прихильність виявили…

Муся ніжно свою долоню на його руку поклала, думає – я тебе дотисну.

Але дотиснути не встигла: до салону зайшов Олексій.

Здивовано зиркнув на парочку і поглядом у Мусі запитав, хто це такий тут розсівся, чи не потрібна допомога.