Розділ «Ірен Роздобудько ПОДВІЙНА ГРА В ЧОТИРИ РУКИ»

– А ви все це звідки знаєте? – питає.

Гордо знизала Муся плечиками, саквояж свій відібрала, під ліжко засунула, дух перевела.

– З книжок, – відповідає.

І думає: зараз я цього околоточного геть у калюжу посаджу!

– Скажімо, – поважно продовжує, мов на лекції, – з монографії повітового поліцейського чиновника пана Снєгірьова «Про розшук», а ще з праць генерала Лебедєва «Мистецтво розкриття злочинів» – ще в рукописі прочитала, коли він татові його давав. За ніч!

Уже не кажучи, що і сера Гершеля читала, і мсьє Бартильйона, і Гросса… І, до речі, земляка вашого, пана Рудого, теж опанувала.

– Гм… – розгубився напарничок, – Георгія Михайловича я добре знаю.

– Так отож! – зраділа Муся, побачивши, що перемагає горе-напарника.

Витягла з-під подушки брошурку доктора Шерла і нею переможно в повітрі помахала:

– А найбільший мій учитель – ось! Тут усе так легко і ясно прописано, не гірше ніж у містера Конан Дойла! Тут і аналіз. І методи. І весь науковий підхід. А ви… – і перекривила: – «Романчики любовні»! Зовсім як мій татусь кажете.

– Ну, про ці брошурки нічого не можу сказати, – з повагою відповів Олексій, – а по всіх інших пара-

метрах бачу, що ви дівчина серйозна. Прошу вибачення, якщо образив. Мир?

Виструнчився, комір застібнув, простягнув Мусі руку.

Муся, для годиться, якусь мить подумала і потисла простягнуту руку.

– Мир, – згодилась. – Тільки ви, вельмишановний пане Крапко, більше ніякого неподобства не чиніть, як учора в коридорі…

– Так це ж я не з власної волі, – зашарівся той. – Це ж для людей було, для конспірації…

– … І рибонькою мене більше не називайте!

– Слухаюсь! – посміхнувся і серйозно додав: – Ну що – звіримо наші карти?

…Щойно всілися разом за скляний столик біля вікна, щоби нараду провести, тобто – «карти звірити», як у двері офіціант постукав.

Олексій відчинив – той зі срібною тацею стоїть.